ЕПІЛОГ. ЩАСЛИВІ РАЗОМ

Минуло два місяці.

Підготовка до весілля минула дивовижно легко і безтурботно. Спочатку Тимур наполягав на грандіозному, пишному святі з сотнями гостей та спалахами фотокамер, прагнучи показати всьому світові, як сильно він кохає свою наречену. Але одного вечора, коли вони сиділи у вітальні маєтку біля каміна, Злата м'яко поклала долоню на його руку й тихо мовила:

— Тимуре... Нам не потрібен весь світ, щоб бути щасливими. Я хочу, щоб цей день належав тільки нам і найближчим людям. Без преси, без чужих очей.

Асланов подивився у її смарагдові очі, схилився й ніжно поцілував її пальці:

— Як скажеш, моя Пташко. Відтепер усе у нашому житті буде так, як забажаєш.

Осінній холод остаточно поступився місцем м'якому, сріблястому грудневому снігу, який тихо падав за великими панорамними вікнами затишного залу в готелі Асланова.

Зал, прикрашений живими білими квітами й теплими вогниками, дихав щирим затишком. На весіллі були присутні лише найрідніші: близькі родичі, друзі, пані Стефанія з квіткової крамнички, задоволена Ясмін і, звісно ж, Влад.

Під час паузи між тостами Влад підійшов до молодят з келихом шампанського. Його обличчя випромінювало спокій і щиру радість.

— Ну що, Шейху, — посміхнувся Влад, потиснувши руку Тимуру. — Ти таки виборов своє щастя.

— Завдяки тобі, Владе, — суворо, але з глибокою вдячністю відповів Асланов, міцно стиснувши його долоню. — Дякую за все, що ти зробив для неї. І за те, що став для нас справжнім другом.

Влад перевів теплий погляд на Злату. Вона виглядала чарівно у витонченій шовковій сукні молочного кольору, яка м'яко підкреслювала злегка округлий животик.

— Ти неймовірно красива сьогодні, Злато, — щиро мовив Влад. — Я радий бачити тебе щасливою. Твої очі сяють абсолютно по-іншому, ніж раніше.

— Дякую тобі за все, Владе, — м'яко усміхнулася Злата й обережно обійняла його за плечі. — Ти завжди залишишся для нашої родини особливою людиною. І я сподіваюся, ти приймеш пропозицію, стати хрещеним для нашого малюка.

— Я з радістю прийму цю пропозицію. І запам'ятай, Асланов: якщо ти її хоч колись знову образиш — я особисто приїду, щоб забрати її назад на Прикарпаття, — пожартував Влад, піднімаючи келих.

— Цього більше ніколи не станеться. Я скоріше сам себе знищу, ніж дозволю впасти хоча б одній її сльозинці, — твердо відповів Тимур, пригортаючи Злату до свого боку.

Коли Влад відійшов до гостей, Тимур схилився до вуха дружини, дбайливо накривши долонею її животик:

— Як почувається моя Пташка? Не втомилася? Малюк не надто штовхається?

Злата тихо засміялася, прихилившись скронею до його міцного плеча:

— Усе чудово. Наш малюк почувається так само чудово, як і його мама. Я просто не можу повірити, що все це відбувається насправді... Що ми нарешті разом.

— Це тільки початок, кохана, — прошепотів Тимур, подивившись на неї з безмежною любов'ю. — Я присягаюся, що кожна секунда нашого подальшого життя буде сповнена цим світлом. Я кохаю тебе, моя Пташко!

- І я кохаю тебе! — відповіла щаслива Злата.

У цей момент до них підбігла Ясмін у пишній рожевій сукенці, тримаючи в руках маленький шматочок весільного торта.

— Татусю! Злато! Подивіться, яку красу мені відрізали! — весело вигукнула дівчинка, міцно обнявши їх обох за талію. — Ви такі красиві сьогодні! Я така щаслива, що ми знову всі разом! І що в мене скоро буде братик або сестричка!

Тимур щиро засміявся, підхопивши доньку на руки й притиснувши її разом зі Златою до своїх грудей.

Навколо лунали привітання, дзвеніли келихи й лунала тиха, затишна музика. За вікном падав білий сніг, а всередині палало вогнище справжнього, вистражданого кохання, яке подолало всі перешкоди й знайшло свій вічний притулок у закоханих серцях.

Кінець

Ну от і закінчилася історія Злати та Тимура. Сподіваюся вам сподобалося. Ставте вподобайку і коментар, для мене дуже цінна ваша думка. Підписуйтесь, на вас чекає ще багато захопливих історій.