РОЗДІЛ 33. МОЗАЇКА ПРАВДИ

Чорний позашляховик Асланова безшумно зупинився на парковці перед сучасною будівлею приватної клініки. Тимур вийшов із машини, швидко піднімаючись сходами. У його ході була та ж сама впевненість і сувора сила, але в очах горіло нетерпіння людини, яка нарешті наблизилася до своєї єдиної мети.

Влад зустрів його на другому поверсі та провів до свого просторого, світлого кабінету.

— Тимуре, ти вмієш дивувати, — мовив Влад, зачиняючи двері й розстібаючи білий халат. — Не чекав побачити тебе на Прикарпатті так швидко. Щось трапилося?

Шейх окинув друга швидким, досвідченим поглядом. За багато років у бізнесі він навчився читати людину за найменшими деталями: Влад був блідий, його рухи — злегка знервовані, а в очах читалася виснажлива тривога.

— Це я хочу в тебе запитати, Владе, — тихо й уважно мовив Тимур, примруживши очі. — Ти виглядаєш так, ніби щойно вийшов після важкої операції. Або трапилося щось особисте?

Влад важко зітхнув, опустившись у своє робоче крісло й провівши долонею по обличчю.

— Не приховаєш від тебе нічого, — гірко посміхнувся лікар. — Справді... день видався важким. Пам'ятаєш, я розповідав тобі в Києві про дівчину з квіткової крамниці?

При цих словах Тимур весь напружився, але промовчав, лише злегка кивнувши.

— Їй сьогодні стало погано просто на роботі, — продовжував Влад, дивлячись у вікно й ділячись болем із людиною, яку вважав другом. — Привезли до мене в клініку. Виявилося... вона вагітна, Тимуре. П'ять або шість тижнів. Через сильне емоційне потрясіння виникла загроза переривання вагітності.

Повітря в кабінеті вмить перетворилося на розпечене залізо. Серце Тимура зробило шалений, розривний удар об ребра. П'ять-шість тижнів... Гаряче узбережжя Туреччини. Його обійми. Його пташка... Вона носить під серцем його дитину!

— Я... я зробив їй пропозицію, — тихіше додав Влад, опустивши погляд. — Хотів захистити, одружитися, визнати дитину своєю, щоб вона не залишалася одна з цим тягарем. Але вона відмовила. Каже, що не має права псувати мені життя й що з усім впорається сама. Вона зараз під крапельницею...

Влад не встиг договорити.

Тимур різко підхопився з крісла. Його обличчя зблідло, а темні очі спалахнули таким диким, некерованим і божевільним вогнем, якого Влад не бачив у ньому ніколи в житті.

— Де вона?! — хрипко, на межі людського голосу видихнув Шейх, роблячи крок до лікаря. — Відведи мене до неї! Негайно, Владе!

Влад від несподіванки й шоку закляк у кріслі.

— Тимуре... ти про що? Це приватна палата, їй потрібен спокій, вона...

— Відведи мене до Злати! — повторив Асланов, і його владний, вимогливий голос струснув стіни кабінету. Він схопив Влада за комір халата, дивлячись на нього з безумством і благанням одночасно.

— Чуєш мене?! Вона... вона моя, Владе! Це моя дитина!

Ці слова вибухнули в голові Влада мов нищівний снаряд.

Залізна хватка на халаті, божевільний погляд Асланова, ім'я «Злата», вимовлене з таким пекучим болем... І раптом у голові лікаря з блискавичною швидкістю почали складатися всі розрізнені шматочки страшного пазла.

Дівчина з розбитим серцем, яка втекла зі столиці... Впливовий і багатший чоловік, який прогнав кохану через звинувачення... Шкільний друг із Києва, який шукав дівчину по всій країні... Смарагдові очі, вагітність, п'ять тижнів...

Влад повільно, розширеними від шоку карими очима подивився на Асланова. Його дихання перехопило.

— Це... це ти? — ледь чутно прошепотів лікар, відчуваючи, як холодний піт виступає на лобі. — Той негідник із її минулого... Чоловік, який зламав їй життя i прогнав геть... це ти, Тимуре?!

— Так, це я! — не приховуючи нічого, з відчаєм вигукнув Шейх, міцніше стискаючи пальці. — Я винен перед нею у всьому! Я припустився страшної помилки! Але це моя дитина i моя жінка! Відведи мене до неї, Владе!

Влад відвів руку Асланова й повільно підвівся, дивлячись на давнього друга з невимовною сумішшю болю, здивування та гіркої розчарованості...