РОЗДІЛ 32. НЕСПОДІВАНА ЗУСТРІЧ

Минуло кілька днів. Злата ходила по своїй тихій, холодній квартирі мов тінь. Пропозиція Влада лунала в її голові, але з кожною годиною впевненість ставала дедалі міцнішою: вона не може прийняти цю пропозицію.

Влад був надто добрим, надто світлим чоловіком. Прив'язати його до себе шлюбом без кохання, змусити ростити дитину від людини, яка розбила їй серце, — це було б зрадою щодо його чистої душі. Вона не мала права псувати йому життя й перекладати свою відповідальність за чужі помилки.

Нічні роздуми, постійні сльози, безсоння та колосальне емоційне потрясіння зробили свою справу.

Посеред робочого дня у крамничці Злата раптово відчула гострий, тягнучий біль унизу живота. Обличчя миттєво вкрилося холодним потом, а в очах потемніло. Вона випустила з рук стебло квітки й, важко дихаючи, опустилася на підлогу. Занепокоєна пані Стефанія одразу ж викликала «швидку» та зателефонувала Владу.

Злата розплющила очі вже в затишній палаті приватної клініки Влада.

Поруч із ліжком сидів сам Влад. У його очах читалася глибока тривога, а обличчя було напруженим. Він одразу м'яко стиснув її пальці, як тільки помітив, що вона прийшла до тями.

— Владе... — тихо, ледь чутно прошепотіла Злата. — Що зі мною? З дитиною все гаразд?

— Тихо, не хвилюйся, — лагідно заспокоїв її Влад, поправляючи крапельницю. — Загроза переривання вагітності через сильний стрес і перевтому. Лікарі вчасно вжили заходів, зупинили тонус. З малюком усе добре, але тобі потрібен абсолютний спокій і постільний режим принаймні кілька днів. Ніякої роботи й ніяких нервів, Злато.

Злата важко видихнула, і з її очей знову покотилися сльози полегшення. Вона подивилася на Влада з невимовною вдячністю, але в її погляді вже читалося тверде рішення.

— Владе... щодо твоєї пропозиції... — тихо почала вона. — Я дуже вдячна тобі. Ти — найдобріша людина, яку я зустрічала. Але я не можу погодитися на твою пропозцію. Це буде несправедливо по відношенню тебе. Ти не повинен відповідати за чужі помилки й чужу дитину. Я не можу зіпсувати тобі життя.

Влад зітхнув, збираючись заперечити:

— Злато, я роблю це добровільно...

— Ні, Владе, будь ласка, вислухай мене, — м'яко, але непохитно перебила вона. — Це моє рішення. Я впораюся сама. А ти заслуговуєш на справжнє, взаємне кохання, а не на роль рятівника для зламаної жінки.

Влад довго й мовчки дивився на неї, а потім кивнув із сумною, шляхетною посмішкою:

— Добре. Я приймаю твоє рішення. Але я все одно залишаюся твоїм лікарем і другом. І зараз ти лежатимеш і відновлюватимеш сили.

У цей момент у кишені Влада завібрував телефон. На екрані висвітився номер, якого він не очікував побачити так швидко.

— Вибач, я відповім, — мовив Влад Златі, виходячи з палати в коридор.

Він підніс слухавку до вуха:

— Алло, Тимуре?

З динаміка пролунав глибокий, суворий і надзвичайно серйозний голос Асланова. На задньому плані чувся шум автомобільного двигуна.

— Привіт друже, — мовив Шейх без зайвих вступів. — Я в твоєму місті. Ми можемо з тобою зустрітися. Ти у своїй клініці?

Влад від несподіванки завмер.

— Тимуре?.. Ти тут? Так, я на місці, в клініці.

— Я буду за десять хвилин, — відрізав Асланов і вимкнув зв'язок.

Влад опустив телефон, відчуваючи, як у повітрі раптово згущується невидима, тривожна напруга. Він і не здогадувався, що чоловік, який зараз в'їжджає на територію його лікарні, є батьком дитини дівчини, яка лежить у сусідній палаті...