РОЗДІЛ 31. ЛАНЦЮЖОК ПРАВДИ ТА ОБІЦЯНКА

У кабінеті Асланова в маєтку панувала сувора, напружена тиша. З моменту розмови з Владом у готелі в голові Тимура розсипався останній сумнів. Злата була там, у маленькому містечку — одна, зламана, але незламна у своїй гідності.

Він негайно підняв усі свої канали зв'язку та змусив Богдана й службу безпеки перерити кожну деталь розслідування фатального дня викрадення.

— Дивись сюди, Богдане, — холодно мовив Тимур, вказуючи пальцем на розкладені на столі роздруківки дзвінків та деталізовані звіти. — Дзвінок охоронцю надійшов із одноразової сім-картки, купленої на околиці міста за два дні до подій. Злата не мала жодного доступу до цих людей. Вона весь час була у маєтку під твоїм наглядом.

— Тимуре... — Богдан винувато опустив голову, гортаючи фінансові документи. — Ми остаточно перевірили рух коштів Артема та його зв'язки. За добу до подій йому надійшов переказ від його давнього спільника. Артем сам відстежував розклад Ясмін через відкритий календар дитячої студії. Злата не передавала йому жодної інформації. Вона була лише його мішенню.

Тимур важко заплющив очі, притиснувши пальці до скронь. Кожна деталь, кожен розплутаний ланцюжок фактів був мов гострий ніж у серце. Артем просто використав її ім'я, щоб посіяти сумнів і врятувати свою шкуру. А він, Шейх, засліплений власними давніми страхами та гордістю, власноруч вигнав єдину жінку, яку покохав усім серцем.

Того ж вечора Тимур зайшов до кімнати доньки.

Ясмін сиділа біля вікна, тримаючи в руках той самий малюнок балерини, який вони колись оформлювали разом із Златою. Дівчинка майже не бавилася іграшками й останнім часом постійно була сумною.

— Тату... — тихо мовила Ясмін, підвівши на нього великі, карі очі. — А Злата дійсно більше ніколи не повернеться? Вона за мною зовсім не сумує?

Тимур опустився на коліна перед донькою, дбайливо взявши її маленькі долоні у свої великі, шорсткі руки. Усередині нього все стискалося від пекучого болю та провини.

— Вона сумує, Ясмін, — низько й щиро відповів він, дивлячись доньці просто в очі. — Вона любить тебе більше за все на світі.

— Тоді чому вона пішла? Тітка Катя казала, що Злата плакала, коли йшла... Ти її образив, тату?

Тимур важко видихнув, відчуваючи, як клубок підступає до горла. Перед власною дитиною він не міг і не хотів брехати.

— Так, маленька. Я припустився страшної помилки. Я образив її. Я не повірив їй, коли повинен був захистити. Я виявився дурнем.

Ясмін стиснула його пальці своїми рученятами:

— Татусю, знайди її, будь ласка... Нам так погано без неї. А їй напевно погано без нас!

Тимур схилився й міцно поцілував доньку в чоло, а в його очах спалахнув непохитний, запеклий вогонь рішучості.

— Я знайду її, Ясмін, — прошепотів Асланов. — Я поверну її додому. Чого б це мені не вартувало і скільки б благань про прощення мені не довелося вимовити. Я поверну нашу «пташку».

Тепер він знав правду, і в його душі визрівав чіткий план. Попереду на нього чекав найважчий бій у житті — бій за прощення Злати.