РОЗДІЛ 30. НОВЕ ЖИТТЯ І СКЛАДНА ПРОПОЗИЦІЯ

Слова Влада відбивалися в голові Злати глухим, ритмічним ехом. «Вагітна?..»

Вона сиділа в кріслі, опустивши крижані долоні на живіт, і не могла зробити навіть повноцінного вдиху. Всередині вирував справжній шторм емоцій: від первісного заціпеніння та шоку до несподіваного, глибокого тепла, яке раптом зародилося десь у самій глибині душі.

Дитина від Тимура... Від чоловіка, якого вона покохала всім серцем, і який так жорстоко прогнав її, звинувативши у зраді.

— Я... я не можу в це повірити, Владе, — ледь чутно прошепотіла Злата, підвівши на нього бліде обличчя з вологими смарагдовими очима. — Це... це неможливо.

— Усе можливо, Злато, — м'яко мовив Влад, не випускаючи її пальців зі своїх долонь. — Завтра вранці я чекаю тебе у своїй клініці. Не треба здогадок, ми мусимо знати напевно.

Наступного ранку в приватному кабінеті ультразвукової діагностики панувала напівтемрява. На стіні тихо шумів монітор апарату. Злата лежала на кушетці, стиснувши краї простирадла так, що побіліли суглоби.

Влад спокійно водив датчиком по її животу, пильно дивлячись на екран. Через хвилину його суворе лікарське обличчя пом'якшало, а на губах з'явилася тепла посмішка. Він розвернув монітор до неї.

— Дивись, Злато, — тихо мовив він. — Ось воно. Плідне яйце в порожнині матки, чітко візуалізується. Термін — приблизно п'ять-шість тижнів. Положення правильне, загрози немає. Ти справді вагітна. Ти будеш мамою.

Злата подивилася на маленьку темну цятку на сірому екрані, і з її очей беззвучно покотилися гарячі сльози. Це було диво. Попри весь біль, самотність і зраду, всередині неї теплилося нове життя.

— Я залишу дитину, — рішуче й гаряче прошепотіла вона, притиснувши долоню до живота. — Я хочу її, і неважливо, наскільки це буде важко.

Влад витер гель із її шкіри, допоміг їй сісти й подав склянку води. Вони перейшли до його кабінету. Зачинивши двері, Влад опустився в крісло навпроти.

— Злато... — почав він обережно, але серйозно. — Я мушу запитати тебе як лікар і як твій друг. Батько дитини... Він знає? Ти збираєшся йому повідомити?

Обличчя Злати вмить згасло, очі вкрилися крижаною кіркою. Вона заперечно хитнула головою.

— Ні. І він ніколи про це не дізнається.

— Але, Злато, ростити дитину самій, без підтримки...

— Я благаю тебе, Владе, не запитуй про нього! — перебила його дівчина з благанням у голосі. — Цього чоловіка більше немає в моєму житті. Він викреслив мене, а я викреслила його. Я вирішу все сама. Це тільки моя дитина, і я зроблю все, щоб вона була щасливою.

Влад мовчки дивився на неї кілька хвилин. Він бачив її непохитну рішучість і водночас розумів, наскільки незахищеною вона зараз є перед цим жорстоким світом.

Він повільно встав зі свого місця, підійшов до вікна, помовчав, а потім обернувся до Злати.

— Злато, вислухай мене уважно і не кажи «ні» одразу, — його голос звучав надзвичайно впевнено й шляхетно. — Ти знаєш, як я до тебе ставлюся. Ти знаєш про мої почуття. Я бачу, як тобі важко, і я не можу просто спостерігати, як ти караєшся самотністю.

Злата здивовано підвела голова:

— Владе, про що ти?..

— Виходь за мене заміж, — просто й твердо сказав лікар, подивившись їй просто в очі. — Ми розпишемося. Я визнаю цю дитину як свою. Вона отримає моє прізвище, захист, дім і батька, який піклуватиметься про неї з першого дня життя. Тобі більше не доведеться ховатися й боятися завтрашнього дня.

Злата затамувала подих від несподіванки.

— Владе... ти що кажеш? Це ж божевілля! Це не твоя дитина! Ти не мусиш брати на себе такий тягар!

— Це не тягар, Злато, — м'яко перебив її Влад, сідаючи поруч і беручи її тремтячі руки у свої. — Я роблю це свідомо. Я не вимагаю від тебе миттєвого кохання чи пристрасті. Мені достатньо нашої поваги та дружби. Я хочу захистити тебе й твого малюка. Подумай про це. Дитині потрібна родина і спокійне майбутнє.

Злата дивилася на нього з невимовною вдячністю та розгубленістю. Влад пропонував їй безпечну гавань, про яку можна було тільки мріяти. Але десь у глибині душі все ще палало тавро з ім'ям Тимура...