РОЗДІЛ 29. РАПТОВА ЗДОГАДКА

Після завершення конгресу, через кілька днів, Влад одразу ж повернувся до міста. Першим ділом, навіть не заїжджаючи додому, він попрямував до крамнички «Флора». Осіння злива гула над дахами, а всередині квіткового салону панував затишний спокій і свіжий аромат зволоженого листя.

— Доброго вечора, Злато! — з порога усміхнувся Влад, скидаючи промоклий плащ.

Злата обернулася від великого вазону з ліліями. Побачивши його, вона м'яко усміхнулася:

— Доброго вечора, Владе! З поверненням. Як минув конгрес у столиці?

— Напрочуд успішно, — відповів він, підходячи ближче й подаючи їй маленький пакуночок із солодощами. — Але найдивніше в цій поїздці — це випадкова зустріч. Уяви собі, готель, де проходив захід, належить моєму шкільному другу. Ми не бачилися більше десяти років!

— Справді? — Злата зацікавлено підняла брови, приймаючи солодощі. — Це чудово. Світ дійсно такий маленький.

— І не кажи, — зітхнув Влад, допомагаючи їй переставити кілька важких вазонів. — Щоправда, вигляд у нього... не найкращий. Він зараз дуже успішний, впливовий чоловік, але виглядає надзвичайно виснаженим. Мовби не спав тижнями й несе на собі якийсь важкий тягар. Я аж здивувався, наскільки людина може змінитися.

— Шкода його... — тихо мовила Злата, поправляючи гілки. — Великі статки й успіх рідко дарують внутрішній спокій.

— Твоя правда, — погодився Влад. — До речі, у вас тут сьогодні так сильно пахне цими білими ліліями... Вони дуже запашні.

Злата повернулася до столу, щоб зрізати стебла лілій, але щойно різкий, концентрований аромат терпких квітів досяг її носа, у голові раптово все закрутилося. Земля під ногами хитнулася, а до горла підкотила підступна, гостра хвиля нудоти.

Вона випустила секатор із рук, який із дзенькотом упав на підлогу, і судомно схопилася пальцями за край дерев'яного прилавка.

— Злато? Що з тобою? — занепокоєно вигукнув Влад, миттєво опинившись поруч.

Обличчя Злати вмить втратило всі барви, ставши блідим, мов крейда. На лобі виступив дрібний холодний піт.

— Мені... мені щось недобре... — ледь чутно видихнула вона, заплющуючи очі, бо стелажі з квітами попливли перед очима. — Цей запах... лілій... він такий різкий...

Влад діяв професійно й блискавично. Як досвідчений лікар, він обережно притримав її за плечі й допоміг опуститися на м'яке крісло в кутку крамниці.

— Дихай повільно. Ось, випий води, — він швидко налив склянку води з кулера й підніс до її тремтячих губ.

Злата зробила кілька ковтків, важко дихаючи та притискаючи холодну долоню до грудей.

— Вибач, Владе... — тихо мовила вона, сором'язливо опускаючи очі. — Останнім часом зі мною таке трапляється. Постійна втома, то нудить від запахів, то голова паморочиться... Мабуть, це просто стрес і осінній авітаміноз.

Влад стояв перед нею, уважно вивчаючи її бліде обличчя, тремтячі руки й цю характерну реакцію на різкі аромати. Як лікар, він знав симптоматику людського організму краще за будь-кого.

У його голові миттєво склалися всі шматочки пазла: її раптовий переїзд, глибока туга в очах, відмова від стосунків і тепер — ці фізіологічні симптоми.

У карих очах Влада спалахнула дивовижна, змішана зі смутком здогадка.

— Злато... — його голос зазвучав м'яко, але дуже серйозно й тихо. Він присів біля її крісла, дивлячись їй просто в очі. — Скажи мені чесно... як давно у тебе ці симптоми?

— Тиждень чи два... — здивовано моргала вона. — А що таке?

— Ти не думала... що це може бути зовсім не стрес і не авітаміноз? — лагідно запитав лікар, злегка стиснувши її пальці. — Злато, ти вагітна?

Ці слова пролунали в тиші крамнички мов грім серед ясного неба. Злата заклякла. Вона дивилася на Влада розширеними від шоку смарагдовими очима, а в голові пролунав вибух: «Вагітна?..»

Перед очима миттєво виринула та гаряча, пристрасна ніч на турецькому узбережжі в обіймах Тимура...