РОЗДІЛ 27. ЗУСТРІЧ З МИНУЛИМ

Престижний п'ятизірковий готельний комплекс Асланова у центрі Києва шумів від сотень гостей. Тут проходив міжнародний медичний конгрес, куди Влад приїхав представляти свою нову приватну клініку.

Після насиченої першої частини конференції Влад вийшов у просторий, оздоблений мармуром та склом хол готелю. Він перевіряв щось у телефоні, аж раптом почув, низький владний голос, від якого в повітрі миттєво згущувалася напруга.

— Якщо цей контракт не буде підписаний до сімнадцятої години, то юридичний відділ піде шукати нову роботу, — холодно відрізав чоловік у темному, бездоганному костюмі.

Влад підвів голову й завмер. Посеред холу стояв його колишній шкільний друг, із яким вони не бачилися більше десяти років — Тимур Асланов. Вони навчалися в одному класі, колись сиділи за однією партою, але доросле життя та різні шляхи розвели їх. Один пішов у медицину та порятунок життів, інший — побудував сувору бізнес-імперію й став жорстким Шейхом.

— Тимуре?.. — здивовано вигукнув Влад, роблячи крок уперед.

Асланов різко обернувся, його темний, виснажений погляд прикипів до обличчя колишнього однокласника. Сувора маска на мить зсунулася, поступившись місцем щирому здивуванню.

— Влад? — Тимур зробив крок назустріч, і чоловіки міцно потиснули руки, обійнявши один одного за плечі. — Владе, скільки років, скільки зим! Що ти робиш у моєму готелі?

— У твоєму?! — посміхнувся Влад, оглядаючи розкішний атріум. — Ну, про твої успіхи в бізнесі я чув, але не знав, що цей комплекс належить тобі. Я на медичній конференції, представляю свою нову клініку.

Тимур зміряв товариша уважним поглядом. Незважаючи на дорогий годинник і суворий вигляд, Асланов виглядав схудлим, під його очима залягли глибокі темні тіні, а в очах цвіла якась важка, непроглядна туга.

— Нам треба випити й поговорити, — впевнено мовив Шейх, киваючи Богдану, щоб той скасував його найближчі зустрічі. — Ходімо до мого кабінету.

У приватному кабінеті на верхньому поверсі готелю запанувала затишна тиша. Тимур особисто налив другові міцного віскі, а собі — склянку води.

— Ну, розповідай? — почав Влад, роблячи ковток.

Вони довго розмовляли про все на світі. Про бізнес, шкільні роки та життя.

— А ти сам? — задав питання Влад. — Чув, у тебе донька росте?

— Так, Ясмін... Їй уже десять, — при згадці про доньку погляд Тимура на секунду потеплішав, але одразу згаснув. — Вона — єдине світло в моєму житті.

Як досвідчений лікар і давній друг, він одразу помітив пригнічений стан Асланова.

— Ти виглядаєш так, ніби не спав останні пару місяців. Це бізнес? Чи щось особисте?

Тимур важко зітхнув, відвернувшись до вікна, де розгорталася панорама вечірнього міста.

— Якби ж то бізнес, Владе... — низько й хрипко промовив Шейх. — Я припустився страшної помилки. Власноруч вигнав зі свого життя людину, яка стала для мене всім. Повірив звинуваченням, віддав перевагу гордості засліпленого чоловіка, а не довірі.

Влад мовчки слухав, здивований такою відвертістю від зазвичай замкненого Асланова.

— І де вона зараз? — тихо запитав Влад.

— Не знаю, — гірко відповів Тимур. — Вона зібрала речі й зникла. Не взяла від мене жодної копійки, жодної прикраси. Тільки сказала наостанок, що коли я дізнаюся правду — вона мене вже не пробачить. І щодня я розумію, як вона мала рацію...

Влад співчутливо поклав руку на плече друга:

— Якщо це твоя людина, Тимуре, доля ще зведе вас. Головне — бути готовим вибачитися й усвідомити свої помилки.

Тимур лише сумно усміхнувся, не здогадуючись, що чоловік, який сидить навпроти нього і якому він щойно відкрив душу, щовечора бачить ті самі смарагдові очі в маленькому прикарпатському містечку...