РОЗДІЛ 26. ТИХИЙ СВІТ ВЛАДА

Осінь у містечку ставала все більш глибокою, а вечори — холоднішими. Постійна присутність Влада в житті Злати дарувала їй відчуття дивовижного спокою. Вона дізналася, що Влад — не просто місцевий житель, який повернувся зі столиці. Він був висококласним лікарем-хірургом і засновником приватної медичної клініки, яку нещодавно відкрив у самому центрі міста.

Незважаючи на свій статус та успішний бізнес, Влад залишався дивовижно простим, чуйним і уважним. У його погляді не було ані краплі тієї владної, дикої одержимості, яка так лякала й водночас приваблювала її в Шейху. Поруч із Владом Злата почувалася в безпеці.

Того вечора Влад зустрів її після роботи біля затишної кав'ярні. За склом стукотів дощ, а в закладі пахло корицею, смаженими зернами кави та свіжою випічкою. Вони сиділи за невеликим столиком біля вікна.

Влад кілька хвилин спостерігав за Златою, яка мовчки крутила в руках керамічну чашку із чаєм. Потім він злегка нахилився вперед, поклавши долоні на стіл.

— Злато, — тихо заговорив він, і його карі очі затеплилися особливим, глибоким світлом. — Я хочу бути з тобою відвертим.

Злата підвела погляд, відчувaючи, як у грудях знову ворухнулося знайоме липке занепокоєння.

— Я людина прямолінійна, — усміхнувся Влад, злегка зніяковівши, як хлопчисько. — Коли я відкрив клініку, думав, що увесь мій час займатиме лише робота, пацієнти та документи. Але потім я побачив тебе.

Він зробив паузу, уважно вдивляючись у її обличчя, але Злата лише мовчки слухала, стиснувши пальці на гарячій чашці.

— Ти дуже подобаєшся мені, Злато, — продовжив Влад м'яко, але впевнено. — Ти дивовижна, світла й дуже тонка людина. Я бачу, що у твоєму минулому є якась важка рана, про яку ти не хочеш говорити. Я не питаю й не кваплю тебе. Але я хотів би бути тим чоловіком, який поверне тобі посмішку. Я хочу піклуватися про тебе.

Злата затамувала подих. Усередині неї вибухнула ціла гама почуттів — вдячність, смуток і гірке усвідомлення власної безпорадності. Влад був ідеальним. Будь-яка дівчина мріяла б про такого чоловіка — надійного, розумного, доброго. Але її серце... її серце було випалене вщент і все ще належало іншому — жорстокому, непрощеному Шейху.

Вона важко зітхнула й повільно відставила чашку, подивившись Владу просто в очі з щирим жалем.

— Владе... ти неймовірний чоловік, — тихо, але дуже виразно мовила вона. — І я безмежно вдячна тобі за кожне тепло, яке ти мені подарував за ці тижні. Але я мушу бути з тобою чесною. Я не можу прийняти твої почуття.

Влад злегка насупився, але його погляд залишився лагідним:

— Чому, Злато? Це через когось із минулого?

— Я просто... я не готова до жодних стосунків, — зізналася Злата, відчуваючи, як до горла підступає клубок. — Моє серце зараз порожнє й розбите. Я не можу бути ні з ким. Це буде несправедливо щодо тебе — пропонувати тобі половину себе, коли я сама ще не зібрала своє життя докупи.

Вона м'яко накрила його долоню своєю:

— Ти заслуговуєш на дівчину, яка віддасть тобі все своє серце без залишку. Я зараз на це просто не здатна. Найбільше, що я можу тобі запропонувати... це моя щира дружба. Якщо ти, звісно, погодишся на це.

Влад мовчки дивився на її долоню, потім повільно випростався й видихнув. У його очах промайнула легка тінь смутку, але він швидко опанував себе й тепло посміхнувся.

— Дружба — це вже чимало, Злато, — спокійно й шляхетно відповів він, перевертаючи долоню й злегка стискаючи її пальці. — Я поважаю твій вибір і твою чесність. Дякую, що не стала грати моїми почуттями.

— Дякую, що зрозумів мене, Владе, — усміхнулася Злата, відчувши величезне полегшення.

— Але знай: якщо тобі колись знадобиться допомога, захист чи просто дружнє плече — я завжди поруч, — додав він, і в його голосі звучала непохитна впевненість.