РОЗДІЛ 25. НОВЕ ВІДЛУНННЯ

Минуло кілька тижнів. Злата поступово звикала до ритму маленького містечка, де всі знали один одного, а повітря пахло осіннім листям та свіжою випічкою. Її робота у «Флорі» стала не просто порятунком, а справжнім острівцем спокою.

Якось пообіді, коли пані Стефанія відійшла до сусідньої пекарні, до крамниці зайшов чоловік.

Злата одразу відклала ножиці й привітно усміхнулася, підходячи до прилавка: — Доброго дня! Чим можу допомогти?

Чоловік — років тридцяти двох, із відкритим, приємним обличчям, теплими карими очима та акуратною стрижкою — зніяковіло посміхнувся у відповідь. На ньому була проста куртка й світлий светр, і загалом він випромінював настільки спокійну, звичайну енергетику, що Злата мимоволі розслабилася.

— Доброго дня, — відповів він приємним, злегка хриплуватим голосом. — Мені потрібен букет. Для мами. У неї сьогодні день народження, а я абсолютно не розуміюся на квітах. Довіряю вашому смаку.

— Із задоволенням допоможу, — щиро кивнула Злата. Вона швидко підібрала ніжну композицію з кремових хризантем та кущових троянд, додавши гілочку евкаліпта. — Як вам такий варіант? Теплий і затишний.

Чоловік заворожено спостерігав за її витонченими пальцями, які вправно зав'язували стрічку.

— Прекрасно. Мама буде в захваті, — сказав він, розраховуючись за замовлення. — До речі, я Влад. Нещодавно повернувся в місто після кількох років у Києві, живу неподалік. А вас я тут раніше не бачив.

- Я Злата, — трохи завагавшись, відповіла вона.

— Злата... Дуже гарне ім'я. Воно вам пасує, — усміхнувся Влад. — Сподіваюся, я стану вашим постійним клієнтом. Не лише на дні народження мами.

Влад дотримав свого слова. Відтоді він почав заходити до «Флори» регулярно. Спочатку під приводом «оновити букет для домашньої вази мами», потім — просто на хвилину завітати.

Якось у прохолодний дощовий вечір, коли Злата зачиняла двері крамниці, на порозі знову з'явився Влад. У руках він тримав два паперові стаканчики з гарячою кавою та пакетик свіжих круасанів.

— Подумав, що в таку погоду ніхто не відмовиться від порції тепла, — просто сказав він, протягуючи їй каву з легкою, щирою усмішкою.

Злата здивовано моргнула, але прийняла. Тепло одразу розтеклося по пальцях. — Дякую, Владе. Ти дуже добрий. Це зайве, але... дуже вчасно.

— Жодної зайвості, — відповів він, притулившись плечем до одвірка. — Я помітив, Злато, що ти завжди занадто багато працюєш і рідко дозволяєш собі відпочити. Ти тут одна? У цьому місті?

— Так, одна, — тихо відповіла вона, дивлячись на краплі дощу за вікном.

Влад не став лізти в душу чи ставити зайвих запитань. Він просто підтримував легку, невимушену розмову про дрібниці, розповідав кумедні історії з місцевого життя, і Злата вперше за довгий час зловила себе на тому, що щиро сміється.

Згодом Влад почав забирати її після роботи, пропонуючи підвезти до дому на своїй машині. Вони могли довго стояти біля її під'їзду, розмовляючи про все на світі. Влад був простим, добрим і надійним — повною протилежністю тому буревію на ім'я Тимур Асланов, який колись перевернув її життя.

Злата була вдячна йому за це тепло. Але десь глибоко всередині, під надійним шаром нових буднів, її серце все ще тримало тугу, яку не міг розтопити жоден інший чоловік.