РОЗДІЛ 21. ОТРУЙНЕ ЗВИНУВАЧЕННЯ

Штурм відбувся блискавично. Люди Асланова увірвалися до будівлі без жодного пострілу, знешкодивши Артема та його спільника за лічені секунди. Двері кімнати вибили, і на порозі з'явився Тимур — високий, лютий, подібний до розгніваного караючого демона.

— Тату! — вигукнула Ясмін і, вирвавшись із обіймів Злати, кинулася до батька.

Тимур підхопив доньку на руки, перевіряючи, чи вона ціла, а його важкий, палаючий погляд одразу прикипів до Злати, яка стояла бліда й знесилена.

Артем, зрозумівши, що програв остаточно і що живим йому звідси не вийти, засмикався під міцною хваткою Богдана. Охоплений тваринним страхом за власне життя, він вирішив піти на останній, найбрудніший крок.

— Тимуре! Зачекай! Зупини своїх людей! — закричав Артем, бризкаючи слиною. — Це не моя ідея! Вона... це все вона!

У кімнаті запанувала крижана, давляча тиша. Злата заклякла, дивлячись на Артема з невимовним огидним здивуванням.

— Що ти верзеш, мерзотнику? — холодно процідив Асланов, не випускаючи Ясмін з обіймів.

— Це Злата! — гарячково брехав Артем, переводячи божевільний погляд із Шейха на Злату. — Вона сама вийшла зі мною на зв'язок два дні тому! Вона ненавидить тебе, Асланов! Вона казала, що ти зламав її, зробив служницею, рабинею у своєму будинку! Це вона розробила план, як викрасти Ясмін, щоб помститися тобі й витягти з тебе гроші! Вона використала мене!

— Артеме, ти брешеш! — випалила Злата, відчуваючи, як від обурення та болю вдих застрягає в горлі. Вона повернулася до Тимура: — Це брехня від першого до останнього слова!

Артем продовжував кричати, намагаючись врятувати свою шкіру:

— Подивіться на неї! Вона ж мала доступ до дитини! Без неї я б ніколи не зміг забрати дівчинку так тихо! Вона сама привела її до мене! Вона прагнула твоєї розплати, Асланов!

Злата відчула, як земля тікає з-під ніг. Вона подивилася просто в очі Тимура, шукаючи там бодай краплю довіри. Серце в її грудях калатало як божевільне: після всього, що було між ними, після ніжних ночей і зізнань — чи повірить він цьому отруйному наклепу?

Тимур повільно передав Ясмін на руки Богдану:

— Відведи Ясмін у машину.

Коли дівчинку вивели, Шейх повільно підійшов до Артема. Його обличчя перетворилося на кам'яну маску. Без жодного слова Тимур завдав один нищівний удар у живіт Артема, від якого той згорбився й упав на коліна, ковтаючи повітря.

— Богдан забере тебе в підвал, — низько й небезпечно мовив Асланов. — І повернеш ти мені не гроші, а борг за кожну сльозу моєї доньки.

Після цього Тимур повільно обернувся до Злати. Його темні, непроникні очі важко ковзали по її блідому обличчю, вивчаючи кожну рису...