РОЗДІЛ 19. ПОВЕРНЕННЯ ДО РЕАЛЬНОСТІ ТА НОВІ ТІНІ

Повернення додому після сонячної Туреччини видалося контрастним. Київ зустрів їх прохолодним вітром і чітким ритмом буденності.

Перший день вересня видався особливо хвилюючим. Ясмін, яка вже впевнено крокувала до п'ятого класу престижної столичної гімназії, у новенькій формі та з акуратним портфелем почувала себе справжньою дорослою.

— Злато, ти впевнена, що я гарно виглядаю? — вп'яте за ранок запитувала дівчинка, кружляючи перед великим дзеркалом у холі маєтку.

Злата усміхнулася, лагідно поправляючи їй комірець білої блузки:

— Ти виглядаєш приголомшливо, Ясю. У тебе все вийде найкращим чином. А після школи на тебе чекатиме сюрприз.

Тим часом з кабінету вийшов Тимур. На ньому знову був бездоганний діловий костюм, але в очах уже не було тієї крижаної відстороненості, що раніше. Він підійшов до доньки, легко поцілував її у маківку:

— Ну що, принцесо, їдемо підкорювати нові вершини знань?

Коли вони проводжали Ясмін до машини, якою мав керувати Богдан, Злата скористалася моментом, щоб поговорити з Тимуром наодинці.

— Тимуре, оскільки Ясмін тепер у школі і буде зайнята цілий день, я б хотіла повернутися до роботи, — спокійно й упевнено почала Злата, дивлячись йому в очі. — Моє місце у студії «Орхідея» зайняли, але я можу влаштуватися в інше місце або спробувати знайти щось нове. Я не хочу сидіти вдома склавши руки.

Тимур злегка насупився, у його погляді проскочила знайома власницька нотка, але він одразу стримав себе, пам'ятаючи свою обіцянку на березі моря.

— Ти вільна обирати те, що хочеш, Злато, — тихо відповів він, торкаючись її щоки. — Але я хочу, щоб ти знала: мій дім — це тепер і твій дім. Якщо ти хочеш відкрити власну студію чи займатися чимось масштабнішим, я допоможу тобі з будь-якими ресурсами. Подумай про це.

Злата м'яко кивнула, вдячна за те, що він не тисне на неї, як колись.

Проте поки в маєтку панувала атмосфера спокою та затишку, за її межами згущалися хмари.

У закинутому гаражному кооперативі на околиці міста Артем сидів за пошарпаним столом, освітленим єдиною тухлою лампою. Перед ним лежали розгорнуті карти міста, схеми виїзду з маєтку Асланова та розклад занять гімназії, де навчалася Ясмін.

Його очі були червоними від недосипу, а руки зрадливо тремтіли — борги перед небезпечними людьми тиснули на нього з нестримною силою, а колектори вже погрожували розправою.

— Ну що, догрався у бізнесмена? — похмуро кинув його спільник зі шрамом, кидаючи на стіл пачку сигарет. — Шейх підсилив охорону навколо будинку. Туди навіть муха не пролетить непоміченою. Твоя ідея з викраденням — чисте самогубство.

— Заткнися! — різко викрикнув Артем, вдаривши кулаком по столу. — Ти нічого не розумієш!

Він схилився над паперами, і на його обличчі з'явилася божевільна, хижа усмішка.

— Ми не будемо штурмувати маєток. Це дурна італійщина. А от гімназія... і дівчинка, яка щодня їздить на заняття у супроводі лише одного охоронця — це інша справа. А самíй Златі час нагадати, кому вона зобов'язана своїм жалюгідним життям.

Артем підняв погляд на спільника, в чиїх очах уже читався холодний страх.

— Слухай сюди мій план. Ми зламаємо Асланова через його слабкість. Ми заберемо його доньку й Златку одним ударом. І тоді він віддасть нам усе, що ми попросимо, до останнього цента.