РОЗДІЛ 17. СОЛОНЕ ПОВІТРЯ І БЕЗПЕЧНА НІЧ

Серпневе сонце заливало аеропорт Анталії сліпучим золотом. Перед тим як Ясмін мала піти до школи, Тимур вирішив повністю зламати звичний сценарій їхнього життя. Жодних робочих дзвінків, жодних нарад, жодної охорони в полі зору. Вони прилетіли в трьох: Тимур, Злата і дівчинка.

Розкішна вілла, захована серед сосен на узбережжі Фетхіє, зустрічала їх приватним пляжем, білосніжною терасою та нескінченною синявою Егейського моря.

Перший ранок на віллі розпочався з дитячого сміху та шуму прибою. Злата вийшла на терасу в легкій білій сукні, відчуваючи, як теплий солоний вітер плутає її волосся. На дерев'яному пірсі вже стояв Тимур. У лляних штанах і білій сорочці з короткими рукавами він виглядав зовсім інакше — без суворого костюма та крижаної маски.

— Злато! Скоріше сюди! Тут рибки! — закричала Ясмін, підбігаючи до неї й тягнучи за руку до води.

Тимур обернувся. Його темний погляд ковзнув по Златі, і в очах на мить спалахнув уже знайомий, теплий вогник, який він більше не намагався так ретельно ховати.

— Доброго ранку, пташко, — низько мовив він, коли вони підійшли ближче. — Як спалося під шум моря?

— Доброго ранку, — Злата злегка зніяковіла під його поглядом, але усміхнулася. — Дивитися у вікно й бачити хвилі замість міського смогу — це справжнє диво. Дякую вам за цю поїздку для Ясмін.

— Я зробив це не лише для Ясмін, Злато, — тихо промовив Шейх, роблячи крок до неї. — А й для того, щоб ти нарешті почала дихати вільно.

Злата затамувала подих, відчуваючи, як прискорюється пульс. Проте дівчинка не дала їм заглибитися в ці бентежні почуття.

— Тату, Злато, годі розмовляти! Ми йдемо купатися? — дівчинка вже стрибала на дерев'яному настилі, готуючись зануритися в прозору воду.

— Йдемо, маленька, — посміхнувся Тимур, і Злата вперше побачила, якою щирою та теплою може бути його посмішка.

Наступного дня вони вирушили до місцевого східного базару. Повітря там було насичене ароматами соковитих персиків, спецій, свіжообсмаженої кави та турецьких солодощів. Барвисті килими, сяючі мозаїчні ліхтарі та гамірні продавці створювали атмосферу справжньої казки.

Ясмін бігала від однієї ятки до іншої, заворожена яскравими сувенірами.

— Злато, подивись! Який браслет! — вигукнула дівчинка, зупинившись біля торговця прикрасами з блакитним склом від вроків.

— Дуже гарний, Ясю, — відповіла Злата, присідаючи поруч із нею. — Це східний оберіг.

Тим часом Торговець — сивий турок із добродушними зморшками біля очей — глянув на Тимура, який стояв трохи позаду й не зводив очей зі Злати, та заговорив англійською з посмішкою:

— Пане, у вас дуже гарна дружина та донька! Для такої красуні-дружини я зроблю найкращу знижку на смарагдовий кулон! Він підходить під колір її очей.

Злата спалахнула мов калина, швидко підвівшись:

— О ні, ви помилилися, я... я не...

Але Тимур лише спокійно підійшов ближче, дістав гаманець і, не зводячи збентеженого погляду зі Злати, мовив до продавця: — Я беру цей кулон. І той браслет для моєї доньки.

Коли вони відійшли від ятки, Злата тихо запитала, намагаючись опанувати тремтіння в голосі:

— Навіщо ви це зробили? Чому не заперечили йому?

Тимур зупинився посеред гамірної вулички. Він дістав із оксамитової коробочки витончений кулон на тонкому золотому ланцюжку, зробив крок до неї й м'яко застебнув його на її шиї. Його пальці на секунду торкнулися її теплої шкіри, викликавши мурашки по спині.

— А навіщо заперечувати правду, яку бачать навіть чужі люди? — низько, майже над її вухом прошепотів він. — Ти пасуєш цьому місцю, Злато. І мені.

— Тимуре... — і це слово солодким отруйним напоєм відбилося в його грудях. — Ти граєш у небезпечну гру. Я все ще не розумію, хто я для тебе.

— Ти — дівчина, яка перевернула мій світ догори дригом, — чесно й без масок відповів Шейх, дивлячись їй просто в смарагдові очі. — І я більше не збираюся це приховувати.

Увечері, коли стомлена від емоцій Ясмін заснула у своїй спальні, Злата вийшла на терасу. Вона сиділа на м'якому дивані, дивилася на місячну доріжку на воді й тримала в руках смарагдовий кулон.

Тимур вийшов слідом, тримаючи дві піали з холодним турецьким чаєм. Він опустився поруч із нею на диван. Між ними більше не було тієї жорсткої напруги, що раніше, але з'явилося дещо інше — глибоке, солодке тяжіння, від якого перехоплювало подих.

— Про що думаєш? — тихо запитав він, подаючи їй піалу.

— Про те, як швидко все змінилося, — Злата прийняла чай, відпивши ковток. — Зрада Артема, борги, страх... А зараз я тут, із тобою та Ясмін. І мені вперше за довгий час спокійно.

— Артем більше ніколи не завдасть тобі болю, — у голосі Тимура прорізалися сталеві нотки, але погляд залишався м'яким.

Злата повернулася до нього, її серце калатало як божевільне.

— А ти... як щодо тебе?

Тимур повільно поставив свою піалу на стіл. Він наблизився до неї, обережно торкнувшись долонею її щоки, загладжуючи пасмо волосся.

— Я більше не буду тиснути. Я чекатиму, поки ти сама прийдеш до мене.

Злата подивилася на його темні губи, згадавши той нічний поцілунок на кухні. І в цю мить, під шепіт хвиль і місячне світло, вона зрозуміла, що її захисні реакції розсипаються на порох. Злата сама нахилилася й легенько, сором'язливо торкнулася своїми губами його губ.

Тимур видав глухий, пристрасний звук у горлі, притягуючи її до себе міцніше, і цей поцілунок на березі моря став першим справжнім вибухом їхніх прихованих почуттів.