РОЗДІЛ 16. ТІНЬ З МИНУЛОГО

Після тієї ночі на кухні дім Асланова занурився в дивне, крихке мовчання. Злата й Тимур, здавалося, уклали негласну угоду — уникати один одного за будь-яку ціну.

Асланов їхав з маєтку ще на світанку, коли дім тільки починав прокидатися, і повертався пізно вночі, коли в вікнах вже згасало світло. Злата лише чула, як глухо зачинялися двері його кабінету в кінці коридору, і кожного разу її серце пропускало удар.

Усі свої сили вона віддавала Ясмін. Вони багато гуляли у великому саду біля маєтку, їздили до міста на заняття з малювання та спортивних танців. Злата із щирим захопленням підтримувала кожен успіх дівчинки.

— Дивись, Злато! Я намалювала балерину! — задоволено вигукувала Ясмін, показуючи свій новий малюнок після уроку.

— Вона в тебе неймовірна, Ясю, — лагідно посміхалася Злата, закладаючи пасмо волосся дівчинки за вухо. — Давай оформимо її у рамку й повісимо в твоїй кімнаті?

— А татові покажемо? Він обіцяв прийти на мій відкритий урок з танців наступного тижня!

— Звісно, покажемо... — тихо відповіла Злата, відчуваючи дивний укол туги десь під серцем.

З кожним днем Злата все більше обживалася в будинку. Вона не цуралася простої роботи і час від часу заходила на кухню, щоб допомогти тітці Каті. Побачивши, що дівчина не цурається чистити овочі, замішувати тісто й щиро турбується про Ясмін, сувора домогосподарка остаточно відтала.

— Златочко, ти б відпочила, — вже з материнською теплотою казала тітка Катя, підливаючи їй у чашку духмяного чаю. — Ти цілий день із дитиною на ногах. Я й сама впораюся з вечерею.

— Мені тільки в радість, тітонько Катю, — посміхалася Злата, витираючи руки рушником. — Коли я зайнята ділом, думки не так тиснуть на голову.

— Ех, бачу я все, дитино... — зітхнула стара жінка, притишивши голос. — Тимур зазвичай як кремінь, а останні дні сам на себе не схожий. Ходить лютіший за хмару, а як про тебе мова зайде — очі палають. Не простий він чоловік, але серце в нього є. Просто обпечений він життям.

Злата лише мовчки опускала очі. Вона не знала, що відповісти.

Проте ані Злата, ані Асланов, ані його численна охорона навіть не здогадувалися, що за кожним виїздом машини з маєтку стежать.

Неподалік від дитячої студії танців, у затінку старого скверу, стояв непомічний сірий седан. На передньому сидінні сидів Артем. Його обличчя виглядало змарнілим, під очима залягли темні кола від постійного страху, але в погляді палала отруйна, жадібна лють.

Він спостерігав у бінокль, як Злата виходить із дверей школи танців, тримаючи за руку маленьку Ясмін. Дівчинка сміялася, а Злата лагідно поправляла їй волосся. Поруч, за два кроки, крокував кремезний охоронець із людей Асланова, пильно оглядаючи вулицю.

— Подивіться на неї... — просичав Артем крізь зуби, міцніше стискаючи кермо. — Цвіте й пахне. Пристроїлася біля мільйонера, поки мене шукають його головорізи!

Поруч із ним на пасажирському сидінні курив його давній знайомий з кримінальних кіл — похмурий чоловік із шрамом на щоці.

— Ти впевнений, що це його донька? — грубо запитав той, випускаючи струмінь сизого диму. — Асланов — не той, із ким варто гратися у хованки, Артеме. Якщо він дізнається, що ми крутимося поруч, нас закатають у бетон.

— Ти не розумієш! — гарячково зашепотів Артем, повертаючись до спільника. У його очах спалахнув божевільний вогник. — Я знаю Шейха. Він забрав у мене все! І її в рахунок боргу, щоб покарати! Але я бачу, як його люди тремтять над кожним її кроком! Він не просто тримає її як заставу... Вона мабуть ділить з ним його ліжко! Вона стала його слабким місцем!

— І що ти пропонуєш?

— Шейх обдурив мене. Він хоче моєї голови, — вишкірився Артем. — Але якщо ми заберемо дівчисько або саму Злату... він віддасть усе. Абсолютно все. І мої борги спише, і мільйони на рахунок переведе, аби тільки з його доньки не впала жодна волосина.

Артем відкинувся на сидіння, спостерігаючи, як автомобіль зі Златою та Ясмін рушає з місця.

— Настав час повернути те, що належить мені, й змусити Асланова заплатити за все.