РОЗДІЛ 15. НІЧНИЙ ПОЦІЛУНОК

Глибока ніч повністю огорнула маєток. Усі давно спали, але Злата так і не змогла зімкнути очей. Думки про втрачену роботу в «Орхідеї», про невизначене майбутнє та безвихідь стискали груди, не даючи дихати.

Зрештою вона тихо підвелася з ліжка, накинула легкий шовковий халат і босоніж спустилася на темну, порожню кухню.

Вона налила склянку холодної води і застигла біля вікна. За склом шелестів нічний сад, залитий срібним місячним світлом. Стара рана від зради Артема, яка, здавалося, вже затягнулася, знову відгукнулася болем. Людина, якій вона довіряла кожну секунду свого життя, просто викинула її, як непотріб, продав за власну шкуру... А тепер вона тут, позбавлена улюбленої справи та свободи.

Дві гарячі сльози повільно скотилися по її щоках.

Вона не чула, як безшумно відчинилися двері і як за її спиною зупинилася висока постать.

— Чому ти не спиш, Злато? — пролунав у тиші низький, бархатистий баритон.

Злата здригнулася від переляку і різко обернулася. Склянка в її руках злегка затремтіла.

На порозі стояв Тимур. Без піджака та краватки, у темній сорочці із розстебнутими на грудях ґудзиками, він виглядав ще більш небезпечним і водночас справжнім. Його темні очі прикипіли до її обличчя, а коли він помітив мокрі доріжки від сліз на її щоках, його брови насупилися.

— Навіщо... навіщо я вам, Тимуре? — її голос здригнувся, але в ньому звучав увесь біль, який вона накопичувала ці тижні. Злата звинувачувально подивилася йому просто в очі. — Навіщо ви це робите? Змусили мене переїхати, відібрали мою єдину роботу... Скажіть правду! Ви хочете зламати мене? Граєтеся зі мною, як із черговою іграшкою?

Тимур завмер. Усередині цього загартованого жорстокими бізнесовими боями чоловіка щось надламалося. Вперше за весь цей час він чітко, як на долоні, побачив, наскільки він був до неї несправедливим. Це не була чергова гра чи холодний розрахунок. Вона була жива, вразлива і справжня.

Він зробив один швидкий крок уперед. Злата від несподіванки й очікування удару хотіла відсахнутися, але Тимур м'яко, проте непохитно перехопив її талію й притягнув до себе.

Його гаряча долоня лягла на її щоку, стираючи сльози великим пальцем.

— Ти не іграшка, пташко, — хрипко прошепотів він над її губами.

І перш ніж вона встигла заперечити, Тимур схилився й накрив її губи своїми.

Це не був той жорсткий, володарський поцілунок, якого вона так боялася біля дверей своєї квартири. Він цілував її дивовижно ніжно, повільно, випиваючи її біль та сльози, змушуючи увесь світ навколо розчинитися в темряві.

Злата завмерла. Вона хотіла відштовхнути його, але замість цього її пальці судомно вп'ялися в його сорочку. Вона відповіла на поцілунок — солодким, божевільним поривом, від якого всередині спалахнула пожежа.

Та вже за секунду усвідомлення того, що відбувається, накрило її хвилею дикого жаху. Вона злякалася своїх власних почуттів. Злякалася того, як сильно її тягне до цієї людини.

Злата різко вирвалася з його обіймів. Вона тяжко дихала, дивилася на нього розширеними від переляку смарагдовими очима, а потім, зронивши склянку на стіл, розвернулася й прожогом утекла з кухні.

Тимур залишився стояти в темряві, слухаючи, як відлунюють її швидкі кроки на сходах.

Він повільно піднявся на другий поверх. Руки, якими він щойно обіймав її, досі пам'ятали жар її тіла. Він підійшов до зачинених дверей її кімнати і зупинився.

Його долоня зависла за міліметр від дверної ручки. Він міг повернути її, міг увійти всередину — він був господарем у цьому домі. Але Тимур так і не торкнувся металу.

Він просто стояв у коридорі, спираючись чолом об холодну деревину дверей, і слухав її тихе, преривчасте дихання з того боку.

Вперше у своєму житті могутній і непереможний Шейх усвідомив одну просту і страшну істину: він повністю, безповоротно пропав у цих зелених очах.