РОЗДІЛ 13. АРОМАТ ВАНІЛІ

Маєток Тимура Асланова зустрів Злату високими кам'яними склепіннями, стриманою розкішшю та важкою, давлячою тишею. Їй виділили простору, світлу кімнату на другому поверсі з панорамним вікном на доглянутий сад. Злата ще й гадки не мала, що за суміжними дверима в кінці цього ж коридору розташовувалося особисте крило самого Шейха — про це люди Богдана мовчки промовчали, розміщуючи її речі.

Розклавши нехитрий багаж, Злата відчула, як стіни золоченої клітки починають тиснути. Щоб не божеволіти від думок про Шейха, вона вирішила знайти Ясмін.

Дівчинка чекала на неї внизу й радо запропонувала показати будинок. Вони разом спустилися на величезну, обладнану за останнім словом техніки кухню. Там володарювала тітка Катя — старша домогосподарка, яка працювала в маєтку ще з часів першого шлюбу Тимура.

Побачивши Злату, тітка Катя окинула її суворим, прискіпливим поглядом з-під сивіючих брів. У її очах читалася виразна настороженість та скепсис: вона бачила занадто багато красивих дівчат, які намагалися пробратися в дім і ліжко Тимура, і вважала нову «виховательку» черговою молоденькою мисливицею за статками Шейха.

— Доброго дня, — ввічливо привіталася Злата, відчувши цей холодний бар'єр. — Ми з Ясмін хотіли б приготувати щось смачненьке.

— Доброго дня, — сухо відрізала тітка Катя, витираючи рушником кришталевий келих. — У нас смачненьке готую я, дівчино. Для Ясмін готую за спеціальним меню. Вам не обов'язково тут клопотатися.

— А ми хочемо млинців! — втрутилася Ясмін, смикаючи домогосподарку за фартух. — Тітонько Катю, ну будь ласка! Злата казала, що вміє робити найсмачніші млинці!

Тітка Катя зітхнула, змірявши Злату ще одним оцінюючим поглядом:

— Млинці? Ну-ну. Подивимося, які з вас господині... Не забрудніть мені плиту.

Злата лише посміхнулася — спокійно й без виклику. Вона закотила рукави світлого светра, знайшла борошно, молоко, яйця та трішки ванільного цукру. За кілька хвилин кухня заповнилася затишним, домашнім ароматом смаженого тіста й ванілі. Злата вправно перевертала тонюсінькі, золотаві млинці на пательні, а Ясмін із захопленим щебетанням допомагала змащувати їх вершковим маслом і нарізати свіжі ягоди.

Тітка Катя спочатку спостерігала за ними краєм ока, удаючи, що зайнята миттям посуду. Проте спритність і щирість, із якою Злата поралася біля плити, змусили старшу жінку мимоволі пом'якшати. У цій дівчині не було ані краплі гордині чи фальші.

Коли перша гірка рум'яних млинців опинилася на столі, Злата насипала ягід і з посмішкою простягнула тарілку домогосподарці:

— Спробуйте перший. Без вашої оцінки ми з Ясмін не почнемо.

Жінка на мить розгубилася, але взяла млинець. Спробувавши шматочок, вона здивовано припідняла брови. Вони були ніжними, тонкими і просто танули в роті.

— Хм... Акуратно спечені, нічого не скажеш, — мовила вона, намагаючись зберегти суворий вираз обличчя, хоча очі зрадливо потеплішали. — Тісто гарно вимішане.

У цей момент важкі двері кухні повільно відчинилися.

На порозі з'явився Тимур. На ньому була темно-синя сорочка із закатаними до ліктів рукавами. Він завмер, вдихаючи незвичний для цього суворого будинку аромат солодощів і затишку. Його важкий, темний погляд миттєво знайшов Злату — з рожевими від жару щоками та пасмом волосся, що вибилося із зачіски.

— Тату! — вигукнула Ясмін і підбігла до нього, схопивши за руку. — Ходи сюди! Злата напекла неймовірних млинців! Ти мусиш спробувати!

Тимур глянув на доньку, а потім повільно перевів погляд на Злату, яка під його тиском мимоволі випросталася й стиснула в руках лопатку.

— Млинці? — низько перепитав Асланов, і в його голосі проскочила ледь помітна іронія. — У моєму домі?

— Спробуй, тату, ну будь ласка! — наполягала дівчинка, тягнучи його до столу.

Тимур повільно підійшов, узяв один гарячий млинець і відкусив, не зводячи погляду із палаючих очей Злати. На кухні запанувала тиша. Тітка Катя осторонь мовчки спостерігала за цією сценою, і її настороженість до Злати ще не зникла повністю, але в душі вже з'явилися перші тріщини сумніву. Ця дівчина принесла в цей холодний будинок те, чого тут не було роками — тепло.

— Непогано, пташко, — хрипко мовив Шейх, проковтнувши шматочок. — Здається, ти починаєш звикати до нового дому.