РОЗДІЛ 11. НОВИЙ ПЛАН ШЕЙХА

Промені ранкового сонця вже пробивалися крізь щільні штори заміського маєтку, коли Тимур розплющив очі. Він так і заснув у шкіряному кріслі в кабінеті, з холодною склянкою віскі на столі. Шия затекла, а в грудях відчувалася неприємна важкість від недосипу та вчорашніх думок, які не відпускали його ані на хвилину.

Не встиг він привести себе до ладу, як важкі двері кабінету відчинилися без стуку. На порозі стояла Маргарита, як завжди ефектна та незворушна. За її руку трималася трохи розгублена Ясмін.

— Доброго ранку, Тимуре, — кинула вона сухо й діловито. — Я ж казала, що їду. Поїздка намітилася раніше, ніж я думала, тому я привезла Ясмін раніше. Вона побуде в тебе найближчих кілька місяців.

Тимур різко підвівся з крісла, а його обличчя перетворилося на крижану маску.

— Ти могла хоча б попередити заздалегідь, Маргарито, — його голос пролунав низько й небезпечно. — Вона — твоя донька, а не посилка, яку можна скидати в будь-який момент.

— Ой, не починай свою мораль, — закотила очі Маргарита, на ходу цілуючи дівчинку в щоку. — Ясмін, слухайся тата. Бувай, Тимуре. Мені час бігти, у мене літак.

Не чекаючи відповіді, вона розвернулася і швидко вийшла, залишивши їх удвох посеред просторого кабінету. Ясмін сумно дивилася на зачинені двері, за якими зникла мати.

Тимур опустився навколішки перед донькою, м'яко взявши її за плечі:

— Як ти, малеча?

Ясмін підняла на нього великі, повні дорослого розуміння очі й тихо відповіла:

— Мама знову зайнята своїм життям. Я знаю, тату. Але я рада, що я тепер буду тут із тобою. Ти ж не забудеш про мене через свою роботу?

У грудях у Тимура щось болісно стиснулося. Він обійняв доньку, притиснувши до себе:

— Ніколи, моя Принцесо. Ти завжди будеш важливіша.

За кілька годин, коли Ясмін захоплено малювала за журнальним столом, а Тимур намагався зосередитися на робочих документах, до нього прийшло холодне усвідомлення реальності. Він — власник величезної бізнес-імперії, який цілими днями пропадає в готелях та на нарадах. Маргарита зникла, а він фізично не міг кинути доньку саму в порожньому маєтку з охороною. Йому терміново була потрібна няня — людина, якій він міг би довірити найдорожче, що в нього є.

Ясмін підняла голову від альбому, дивлячись на замисленого батька, і несподівано запитала:

— Тату, а вчора на святі була Злата? Вона твоя дівчина?

Тимур завмер із ручкою в руках. Образ Злати в смарагдовій сукні знову яскраво сплив у його пам'яті.

— З чого ти взяла, Ясмін? — запитав він напівжартома, намагаючись приховати раптову зацікавленість.

— Ну... ти дивився на неї весь вечір так, ніби вона — найцінніше, що в тебе є, — по-дитячому мудро відповіла дівчинка. — Вона дуже гарна і добра. Мені вона сподобалась. Шкода, що вона не живе з нами.

Ці слова дитини пролунали в тиші кабінету, немов іскра, що впала на суху траву. Тимур усе ще сидів нерухомо, а в його голові вже вибудовувався зухвалий, геніальний план.

Няня. Йому потрібна няня для Ясмін. А хто підійде на цю роль краще, ніж його норовлива «золота пташка»? Якщо Злата щодня опікуватиметься дівчинкою, вона постійно перебуватиме під його наглядом, у його полі зору, ближче до нього, ніж будь-коли раніше. І тоді їй нікуди буде подітися від його влади.

Шейх узяв телефон і рішуче набрав номер служби безпеки:

— Богдан, готуй машину. Ми їдемо до міста.