РОЗДІЛ 8. СМАРАГДОВА СУКНЯ

Дзвінок у двері орендованої квартири пролунав несподівано різко, розірвавши вечірню тишу. Злата, яка сиділа на дивані, тримаючи в руках чашку остиглого чаю, напружено завмерла.

Вона відчинила двері, на порозі стояв Богдан. В руках він тримав фірмовий пакет одного з найдорожчих бутіків міста. Начальник охорони глянув на Злату своїм незмінно холодним, але спокійним поглядом.

— Вечір добрий. Тимур передав це для вас, — Богдан простягнув пакет Златі. — За годину автомобіль чекатиме внизу. Ви їдете на банкет.

— Я нікуди не поїду, — різко відповіла Злата, схрестивши руки на грудях й відчуваючи, як усередині закипає лють. — Передайте своєму пану, що я не його лялька, щоб зриватися на першу вимогу!

Богдан злегка зітхнув, виглядаючи при цьому так, ніби розмовляв із капризною дитиною, чиє рішення не має жодного значення.

— Злато, я не маю наказу сперечатися з вами. Я маю наказ доставити вас на свято. Повірте, опір зробить цей вечір набагато складнішим для вас, аніж для нас. Одягайте сукню.

Він спокійно розвернувся і пішов до ліфта, залишивши її на самоті з блискучим пакетом. Зрозумівши, що іншого виходу немає і тиснути на стіну будинку марно, Злата опустила руки від безсилля. Вона зазирнула всередину пакета: звідти визирала приголомшлива, витончена смарагдова сукня з відкритою спиною, що ідеально підкреслювала колір її очей.

Автомобіль зупинився біля парадного входу Aslan Grand Hotel, де сяяли вогні та розкішні декорації. Тимур Асланов чекав біля входу, засунувши руки в кишені класичних штанів. На ньому не було піджака — лише біла сорочка, що підкреслювала його засмаглу шкіру і небезпечну, хижацьку поставу.

Коли дверцята машини відчинилися і звідти з'явилася Злата — струнка, мініатюрна, у розкішній смарагдовій сукні, що облягала її фігуру та оголювала витончену спину, а пшеничне волосся спадало золотими хвилями — у Тимура на секунду перехопило подих. Його темні, вугільні очі вмить прикипіли до неї з такою силою, ніби він хотів спалити її на місці. Його погляд випромінював гарячий, власницький голод.

Але за мить його обличчя знову стало маскою з холодного кристалу. Він не показав ані краплі захоплення.

— Ти запізнюєшся, пташко, — низько й вимогливо кинув він, пропонуючи їй руку, від якої Злата демонстративно відсахнулася, пройшовши повз нього самостійно. Шейх лише крижано посміхнувся, ступаючи слідом.

У розкішно прикрашеній банкетній залі панувала святкова атмосфера. Щойно Ясмін помітила їх серед гостей, її обличчя засяяло від щастя. Дівчинка кинулася до них, забувши про всі правила етикету, і міцно обійняла Злату.

— Злато! Ви теж прийшли! Ой, яка ви неймовірна! — радісно вигукнула Ясмін, а потім підняла погляд на батька який йшов слідом: — Тату, правда вона схожа на принцесу?

Тимур глянув на доньку, і його суворий погляд на мить розм'якшився. Він ледь помітно кивнув:

— Так, маленька. Але сьогодні ти тут принцеса.

Поки Ясмін захоплено тягла Злату до святкового столу, щоб показати торт, до Тимура підійшла Маргарита. Колишня дружина пильно оглянула Злату здалеку, а потім перевела погляд на Асланова з тонкою, іронічною усмішкою.

- Нова іграшка?

Шейх відволікся на телефонний дзвінок. Маргарита вирішила скористатися моментом і непомітно підійшла до Злати. Вона зупинилася поруч із дівчиною, зробивши ковток шампанського з келиха, і промовила холодним голосом:

— Гарна сукня. Тільки не тіш себе ілюзіями, дівчинко. Тимур ніколи нікого по-справжньому не впускає у своє життя. Для нього ти — не більше ніж чергова іграшка, спосіб позлити мене чи задовольнити власний контроль. Щойно він награється, ти вилетиш із його життя швидше, ніж з'явилася. Повір, я знаю його краще за всіх.

Злата відчула, як слова Маргарити боляче вдарили по самолюбству, але вона випростала плечі, холодно й прямо подивилася в очі жінці:

— Дякую за пораду, але моє життя — це моя справа. І в ігри з вашим колишнім чоловіком я грати не збираюся.

Розвернувшись, Злата залишила її стояти наодинці, хоча серце в грудях шалено калатало від усвідомлення всієї небезпеки її нового становища.