РОЗДІЛ 7. ТІНІ МИНУЛОГО ТА НОВИЙ ВИКЛИК

Кабінет на десятому поверсі зустрів Тимура Асланова звичною тишею та запахом дорогого тютюну. Проте сьогодні його затишок був порушений появою людини з минулого.

Маргарита, його колишня дружина, стояла біля панорамного вікна, створюючи своїм дорогим костюмом і холодною елегантністю повний контраст із суворим інтер'єром. Вона обернулася, щойно зачинилися двері за охоронцем.

— Ти знову запізнюєшся, Тимуре, — почала вона без передмов, схрестивши руки на грудях. — Взагалі-то я прийшла не для того, щоб слухати твої виправдання. Нам треба поговорити про Ясмін.

Тимур не поспішав сідати. Він повільно зняв піджак, залишаючись у білій сорочці з розстебнутими на грудях ґудзиками, і важким поглядом подивився на колишню дружину.

— Я слухаю тебе, Маргарито, — його голос пролунав низько й небезпечно спокійно.

— У моєму житті з'явився новий чоловік, — прямо сказала вона, не відводячи погляду. — Серйозні стосунки, переїзд за кордон. Ясмін не може їхати з нами, та й ти знаєш, я ніколи не була ідеальною матір'ю. Словом, я хочу, щоб повна опіка над донькою перейшла до тебе. Вона житиме з тобою, у твоєму маєтку.

Тимур відчув, як усередині нього зсунулася крижана брила. За всієї його жорстокості у бізнесі та світі, донька була єдиною слабкістю його душі. Він обожнював Ясмін, кожну її посмішку, кожне слово. Думка про те, що вона тепер постійно житиме з ним, приносила дивне, глибоке полегшення, хоча ставлення до вчинку Маргарити було більш ніж огидним.

— Вона й так моя, — холодно відрізав Тимур. — Оформлюй папери через юристів. Ясмін житиме зі мною стільки, скільки захоче сама. Але забирайся з моїх очей сьогодні ж.

Маргарита лише холодно всміхнулась, задоволена, що все вирішилося так легко, і вийшла з кабінету.

За кілька хвилин до кабінету постукали, і в дверях з'явилася маленька постать. Ясмін обережно зазирнула всередину, а коли побачила батька, її очі засяяли. Вона кинулася до нього, обійнявши за шию щосили.

— Тату! Ти сьогодні будеш на моєму святі? Ти обіцяв! — затараторила вона, дивлячись на нього знизу вгору з надією.

Тимур опустився перед донькою, і його суворе обличчя на мить пом'якшало. Він обійняв її міцними руками.

— Звісно, моя маленька принцесо. Я буду. Я ж обіцяв.

Коли Ясмін радісно вибігла з кабінету, настрій Тимура змінився в один момент. На згадку про легковажні слова Маргарити про нове життя за кордоном у його грудях ворухнулося зле, неконтролююче роздратування. Його колишня дружина мала наочно побачити, що місце біля нього не пустує, а його норовлива «золота пташка» нарешті мусить зрозуміти своє справжнє місце у цьому світі. Вечірній прийом у ресторані готелю ставав ідеальним полем для цієї гри.

Асланов підійшов до робочого столу, взяв телефон і набрав Богдана. Його голос звужувався до холодного металу:

— Богдан, я хочу, щоб за годину для Злати доставили розкішну вечірню сукню з найкращого брендового бутіка — смарагдову, під колір її очей. Сьогодні моя пташка супроводжуватиме мене на святі. Попередь її без зайвих сентиментів: опір марний, а вечір вимагає бездоганної слухняності. Вона гратиме за моїми правилами.