РОЗДІЛ 6. ТІНЬ НАД МІСТОМ

Переїзд до нових апартаментів, куди її переселив Шейх, дався Златі важко. Люди Асланова діяли чітко й безкомпромісно: за кілька годин її особисті речі були перевезені до просторої, світлої квартири в сучасній новобудові. Злата чинила опір, сперечалася, вимагала залишити її в спокої, але опір був марним. Квартира була орендованою, але вона чудово розуміла, хто за неї платить і чия охорона негласно контролює кожен її крок.

Того ж тижня вона зустрілася з подругою Софією, яка на тиждень повернулася з навчання з-за кордону. Вони сиділи в затишній кав'ярні неподалік від центру.

— Злато, ти можеш мені пояснити, що відбувається? — Софія схвильовано дивилася на подругу, розмішуючи ложечкою каву. — Спочатку підготовка до весілля, потім різкий розрив заручин, а тепер ти раптово переїжджаєш у цю шикарну новобудову! Ти ж сама казала, що вам із Артемом доведеться роками збирати на власний кут. Отже, хто твій таємний благодійник? Це через нього ви розійшлися з Артемом?

Злата напружено відвела погляд, роблячи ковток лате, щоб виграти час. Вона не хотіла вплутувати подругу в небезпечні ігри Шейха.

— Софіє, усе набагато простіше й водночас складно, — обережно відповіла Злата, намагаючись зберегти спокій. — З Артемом покінчено назавжди. Він виявився мерзотником і зрадником, який вліз у величезні борги, щоб утримувати своїх коханок. А щодо квартири... скажімо так, я знайшла вигідні умови оренди завдяки роботі в студії і добрим людям.

— Добрим людям? — примружилася Софія, явно не вірячи ні єдиному слову. — Ти щось приховуєш від мене. Сподіваюся, ти не влізла в якусь авантюру? Злата, якщо тобі потрібні гроші чи допомога, просто скажи.

— Усе добре, чесно, — фальшиво посміхнулася Злата, змінюючи тему. — Краще розкажи, як там твоє стажування за кордоном? Ти ж обіцяла привезти мені тонну французьких цукерок!

Проте внутрішній стан Злати залишався напруженим. Шейх після їхньої розмови зник: ні дзвінків, ні погроз, ні присутності. Така тиша лякала ще більше, породжуючи в її голові тривожні думки. Злата все частіше ловила себе на думці, що, можливо, цей могутній чоловік просто вирішив зробити її своєю таємною коханкою, тримаючи в золотій клітці до зручного часу, поки вона буде змушена мовчки грати за його правилами.

Думки про роботу дещо відволікали від тривог. «Орхідея» отримала велике замовлення — оформлення масштабного банкетного залу до дня народження чиєїсь доньки в Aslan Grand Hotel. Замовлення було престижним, тому Злата особисто прибула на локацію, щоб узгодити деталі декорацій з живих квітів.

Коли вона розставляла зразки композицій на довгих столах, до зали зайшла розкішна, витончена жінка в дорогому дизайнерському костюмі. Вона окинула приміщення критичним поглядом і холодно мовила:

— Живі квіти мають виглядати бездоганно. Мій колишній чоловік не терпить дилетантства.

Злата кивнула, не надавши значення словам про «колишнього чоловіка», вважаючи жінку однією з організаторів свята.

У цей момент з-за колони вибігла дівчинка років десяти з темним волоссям і допитливими очима. Побачивши композиції з білих троянд, вона захоплено видихнула:

— Ой, які неймовірні! Вони просто прекрасні!

Злата тепло всміхнулася дитині:

— Тобі справді подобається? Знаєш, квіти завжди відчувають, коли до них торкаються з добрим серцем. Хочеш спробувати самостійно вставити квітку в композицію?

Дівчинка засяяла від захвату, її темні очі заіскрилися:

— Мені можна? Правда? А то зазвичай дорослі кажуть «не чіпай, зламаєш». Мене Ясмін звати.

— Дуже приємно, Ясмін. А я Злата, — лагідно відповіла флористка, простягаючи дівчинці невелику білу троянду без колючок. — Тримай. Обережно під кутом зріж стебло... отак. Ти маєш прекрасний естетичний смак. Ти часто буваєш на таких святах?

— Не дуже часто, — зітхнула Ясмін, акуратно розміщуючи квітку в композиції. — Тато весь час зайнятий роботою у своєму готелі. У нього стільки важливих справ, що він майже не буває вдома. Але сьогодні мій день народження, і він пообіцяв бути весь вечір із нами!

У голосі дівчинки прослизнуло стільки дитячої надії і водночас суму за батьком, що у Злати стиснулося серце.

У цей момент суворий голос жінки різонув тишу залу:

— Ясмін! Я ж казала тобі не заважати роботі. Ми тут лише на хвилину, тато чекає нас нагорі у кабінеті. Негайно пішли.

Ясмін винувато опустила голову, але встигла пошепки кинути Златі:

— Дякую за трояндочку, Злато! Ви дуже гарна.

Злата підвелася, проводжаючи поглядом дівчинку. Вона ще не знала, що ця жінка — колишня дружина Тимура, а маленька Ясмін — його донька, але відчуття того, що її власне життя нерозривно й небезпечно пов'язалося з кланом Асланових, стало настільки гострим, що від нього неможливо було сховатися.