РОЗДІЛ 5. КЛІТКА ЗАЧИНЯЄТЬСЯ

Наступного ранку Злата прокинулася з відчуттям повної випаленості всередині. Учорашній вечір розбив її ілюзії на дрібні друзки: ніякого весілля не буде, а людина, якій вона довіряла, виявилася боягузом і зрадником. Дізнавшись усю правду про Артема, вона чітко розуміла: йти до кабінету Шейха їй більше не потрібно. Їхні шляхи з цим світом мали б розійтися.

Вона зібралася з силами і, намагаючись відволіктися від болю, поїхала до своєї студії. Робота серед живих квітів завжди була її порятунком. Злата розгортала папір, готувала ранкові композиції, переконуючи себе, що найстрашніше позаду, а попереду — чистий аркуш.

Але вона недооцінила масштаб влади Тимура Асланова.

Близько обіду біля входу в студію зупинився розкішний чорний позашляховик із тонованим склом. Двері відчинилися, і з нього вийшли двоє міцних чоловіків у бездоганних костюмах. Один із них, високий і спокійний, переступив поріг «Орхідеї». Це був Богдан, начальник служби безпеки Шейха.

Він зупинився за кілька кроків від робочого столу Злати, де вона саме підрізала стебла еустом. У його погляді не було загрози — лише холодна, невідворотна субординація.

— Злата Білозерська? — запитав він рівним голосом. — Пан Асланов чекає на вас. Прошу поїхати з нами добровільно.

Злата різко відклала секатор на стіл. Її смарагдові очі небезпечно звузилися.

— Передайте своєму пану, що мені нічого з ним обговорювати. Я розірвала заручини з Ковальовим, у мене немає перед паном Аслановим жодних боргів і я нікуди з вами не поїду.

Богдан злегка схилив голову, зберігаючи ідеальну ввічливість, яка звучала більш лякаюче, ніж будь-які погрози.

— Злато, пан Асланов наказав доставити вас до його кабінету. Я дуже б хотів, щоб це залишилося запрошенням, а не наказом. Машина чекає біля входу.

Зрозумівши, що опір марний, а її маленька студія може перетворитися на арену для скандалу, Злата стисла зуби. Вона зняла фартух і розправивши плечі, гордо вийшла з магазину. Вона ще не знала, що за кілька хвилин її життя зміниться назавжди.

Автомобіль зупинився біля підземного паркінгу головного офісу, і вже за хвилину Злата стояла перед дверима пентхауса на верхньому поверсі. Богдан мовчки відчинив перед нею важкі дубові двері й відступив.

Тимур Асланов сидів за масивним столом з чорного горіха. На ньому знову була біла сорочка із розстебнутим коміром, без піджака, що надавало його й без того потужній фігурі вигляду хижака у своєму власному лігві. У темних, вугільних очах читався тонкий, уважний розрахунок.

— Проходь, Злато, — пролунав його низький, бархатистий баритон. Його погляд випромінював ту саму придушливу владу, яка змушувала повітря в кабінеті згущуватися.

Злата пройшла вперед і зупинилася перед його столом. Спина була прямою, смарагдові очі дивилися некліпаючи, долоні під манжетами були холодними мов лід.

— Ви наказали мене привезти силоміць, пане Асланов, — рівним, прохолодним голосом мовила вона. — Але я не маю жодного стосунку до боргів Артема.

Тимур повільно підвівся, пройшов до кутка столу і поклав перед нею товсту папку з темної шкіри.

— Твій наречений не просто вкрав у компанії три мільйони, Злато, — промовив Шейх, опираючись стегном об край столу і складаючи руки на грудях. — Він виводив ці гроші майже вісім місяців. І повертати їх, як виявилося, йому немає з чого.

— Я це вже зрозуміла, — її голос здригнувся лише на частку секунди, але вона одразу опанувала себе. — Він більше не мій наречений. Я розірвала заручини ще вчора. Мені байдуже, що з ним станеться. Віддавайте його до поліції, засуджуйте — робіть усе, що вимагає закон.

Асланов повільно всміхнувся — темною, розважливою посмішкою, від якої по спині пробігли мурашки.

— Закон? Я віддаю перевагу власному закону, пташко. Але річ у тім, що Артем виявився не лише злодієм, а й винятковим боягузом. Коли мої люди взяли його на виїзді з міста, він повзав у мене в ногах і благав про милосердя.

Він розгортав перед нею сторінку за сторінкою із папки, що лежала на його столі.

— А щоб урятувати свою шкіру від в'язниці та моїх хлопців, він запропонував мені угоду, — продовжив Тимур, і в його очах спалахнув небезпечний вогник. — Він продав тебе. Мені.

Злата заніміла. Повітря з легень вилетіло, ніби від фізичного удару в груди.

— Що... що ви сказали?

— Він запропонував мені забрати тебе в рахунок свого боргу, — карбуючи кожне слово, вимовив Асланов. — Мовив, що ти молода, гарна, і зробиш усе, що я захочу, аби лише врятувати його. Він власноручно підписав відмову від будь-яких претензій і переуступку боргів.

Злата відчула, як світ на мить втратив чіткість. Огида й біль розлилися по жилах отрутою. Людина, за яку вона збиралася вийти заміж, віддала її, як товар на базарі, аби врятувати власну шкуру.

— А це, — Асланов кинув на стіл ще кілька роздрукованих фотографій і виписок із банківських рахунків, — те, на що йшли вкрадені гроші.

На знімках Артем був у дорогих ресторанах та готелях із різними жінками. Вечірки, елітні прикраси, орендовані апартаменти для коханок. Він зраджував їй місяцями, витрачаючи виведені гроші на розкішне життя за її спиною, поки Злата працювала в студії флористики й мріяла про їхнє тихе майбутнє.

Злата дивилася на фотографії. Всередині неї не залишилося ні сліз, ні люті — тільки суха, випалена пустеля.

Злата підвела на Шейха свій палаючий смарагдовий погляд.

— Він — нікчема. І я більше не маю до нього жодного відношення. Ви можете зробити з ним все що завгодно. Я не збираюся його рятувати чи покривати.

Вона розвернулася, щоб піти до дверей, але за спиною пролунав короткий, холодний метал у голосі Асланова:

— А хто сказав, що ти можеш піти, пташко?

Злата завмерла. Вона повільно повернулася.

Тимур Асланов робив до неї повільні, впевнені кроки. Його високий зріст і кремезна фігура повністю заступили світло з панорамного вікна.