РОЗДІЛ 3. ПТАШКА В КЛІТЦІ

З моменту відходу золотоволосої дівчини минуло дві години, але Тимур так і не зміг зосередитися на паперах. Перед очима досі стояв її зелений, палаючий погляд. Злата. Вона була як ковток свіжого повітря у його душному світі.

Двері кабінету відчинилися, і Богдан — начальник служби безпеки — штовхнув усередину Артема Ковальова.

Менеджер готелю виглядав жалюгідно. Сорочка пом'ята, вологе від поту чоло, руками він гарячково стискав свій піджак. З побаченої раніше гідності та сміливості його нареченої у самому Ковальові не було й натяку.

— Шейху, ми взяли його на виїзді з міста. Збирався тікати, — доповів Богдан.

Артем упав на коліна прямо біля килима, задихаючись від панічного страху.

— Пане Асланов! Благаю! Це помилка! Це не я, мене підставили! — заверещав Артем.

Тимур повільно встав із-за столу. Його обличчя перетворилося на кам'яну маску. Він підійшов до Ковальова й зверху вниз поглянув на людину, яка крала його гроші.

— Ти вивів з моїх рахунків три мільйони, Артеме, — холодно промовив Тимур. — І думав, що зможеш просто втекти?

— Я все поверну! Я знайду гроші! Благаю, не віддавайте мене поліції, не вбивайте! — Ковальов повзав біля його ніг, витираючи сльози.

— Звідки ти їх візьмеш? — Асланов склав руки на грудях. — Твоя наречена щойно була тут. Вона намагалася захистити тебе. Вона готова була відпрацьовувати твій борг.

При згадці про Злату в очах Ковальова щось спалахнуло. Не сором, не вдячність — а мерзенний, щурячий розрахунок.

— Злата? Вона... вона була тут? — Артем підвівся на тремтячих ногах, хапаючись за край столу. — Пане Асланов! Вона ж сподобалася вам, так? Я бачу, ви заговорили про неї! Вона молода, витончена... гарна, як картинка!

Тимур звузив очі. Небезпечний вогник спалахнув у його темній зіниці.

— До чого ти ведеш, худобо? — низько запитав Шейх.

— Візьміть її! — випалив Артем, хапливо ковтаючи повітря. — Візьміть Злату! Я віддам її вам у рахунок боргу! Вона зробить усе, що ви захочете! Стане вашою коханкою, служницею, бранкою! Тільки відпустіть! Вона зробить усе, що я їй скажу, вона кохає мене!

У кабінеті зависла смертельна тиша.

Богдан біля дверей стиснув кулаки від огиди. А Тимур Асланов відчув, як хвиля гарячого, лютого гніву заливає його жили. Ця чиста, горда дівчина із зеленими очима була готова віддати життя за людину, яка зараз продавала її, як шматок м'яса на базарі.

«Вона кохає мене», — лунали в голові Шейха слова цієї нікчеми.

Тимур зробив крок уперед і одним швидким, потужним рухом схопив Ковальова за комір, притискаючи його до стіни так, що той захлинувся повітрям.

— Ти щойно продав свою наречену, щоб урятувати свою смердючу шкіру? — тихо, майже пошепки спитав Тимур, і його голос прорізав тишу, мов лезо.

— Тимуре Руслановичу... ви ж самі цього хочете... — прошепотів Ковальов, бліднучи від нестачі кисню.

Тимур розтиснув пальці, і Ковальов мішком упав на підлогу.

Асланов дістав із кишені хустку, з огидою витер долоні й кинув її на підлогу поруч із Ковальовим.

— Богдан, — мовив Шейх, не дивлячись на боягуза. — Приготуй контракт про розірвання заручин і відмову від будь-яких претензій. Оформи це як передачу боргових зобов'язань.

— Зрозуміло, Шейху.

Тимур повернувся до вікна, дивлячись на місто. У його голові вже визрів план. Він не просто забере Злату. Він вирве її з рук цього виродка, відкриє їй очі на те, ким насправді є її «коханий», і зробить її своєю.

— Твоя угода прийнята, Ковальов, — мовив Тимур, не повертаючись. — Ти вільний від боргу. Але якщо ти ще хоч раз з'явишся в цьому місті — я особисто закопаю тебе в бетон. Забирайся.

Артем, задкуючи й розсипаючись у подяках, вискочив із кабінету.

А Тимур Асланов подивився на свій телефон. Настав час повідомити своїй новій «пташці», що відтепер її доля належить Шейху.