3

На дворі вже було темно. Міські ліхтарі повністю захопили своїм світлом простір на вузьких вуличках ринкової площі, але життя у цій частині місця все ще вирувало, незважаючи на середину тижня. Десь недалеко долинали ноти гітари. Вуличні музиканти ані на мить не стомлювалися балувати перехожих своїми піснями до пізнього вечора. На небі хмарилося. Невидимий мішок дощових хмар, своїми кроками невблаганно поглинав місто. Андрій поліз рукою до свого смартфона, перевірити в додатку яким маршрутом йому швидше дістатися додому. Ввівши кінцеву зупинку та побачивши результати він тільки прицмокнув з роздратування. З весною до міста приходить не тільки тепла погода, але і всеможливі ремонти. Через перериті дороги, трамваї не їздять через центр міста, а автобус, який заміняє їх, десять хвилин тому як відʼїхав. Доведеться чекати на нічний. Зібрання літ-гуртка закінчилося і Андрій, стоячи посеред вулиці, чухав потилицю, думаючи над тим, де це провести ще дві години часу. Таксі не варіант. Зараз з центру міста, до будь-якого спального району, здеруть в тридорога. В його голові ще шуборталися залишки алкоголю випитого на зустрічі, тож він побрів до самої ринкової площі, провести залишок часу в пабі та послухати живої музики, якщо знайдеться, за келихом пива. 

    З голови ніяк не йшла та білявка. Вірніше її загадковий силует - це все що міг розгледіти, сидячи за барної стійкою. Він так і не дістав нагоди підійти та познайомитись з нею ближче. Вірніше мав. І не одну. Вона стояла поруч зі своїми знайомими і вони щось жваво обговорювали, але його внутрішні страхи знову взяли гору. Він так і залишився стояти осторонь, мимоволі споглядаючи на неї. Вже йдучи дорогою, він картав себе за свою невпевненість. Чому зі всіх недоліків, притаманним людям, саме це випало мені? Саме таким він і памʼятав себе з дитинства. Невпевненим, залежним від чужої думки і боязким до чужої критики. Можливо саме через це він і був відмінником. Не те щоб йому дуже подобалося вчитися, але можливість такими чином самоствердитися та оминути невтішні слова чи то від вчителя, чи то від батьків за погану успішність. Саме через це він нікому і ніколи до цього часу не показував свої вірші чи короткі твори. Саме через це, він дуже і дуже мало писав, тому що вважав, що ідея недостатньо хороша, щоб виштовхнути її на осуд читачів. Хоча, це здавалося йому єдиним, що він насправді любить. Це той тип заняття, який не викликав у нього негативних емоцій, а тільки зажди усмішку та приносив полегшення на душі. Це було чимсь, що він не змушував себе робити. Що само собою було неначе частиною його самого. 

    Зайшовши до одного з підвалів-пабів на ринковій площі, він сів біля розлогої барної стійки та замовив собі пиво. Всередині була жива музика. Музиканти якраз закінчували свій виступ та догравали останні композиції. Це були в основному кавери на відомі рок-пісні. Андрієві це дуже припало до душі. Він і сам любив рок-музику, особливо минулого століття. Вона його надихала. Вона його підкорила своїм звучанням, своїми ритмами та неповторними мелодіями. Вся ця сучасна електронна музика, приправлена готовими нарізками, створеними штучним інтелектом, для нього була огидною. Вона була чимось на кшталт махлювання. Не потрібно вчитися грати на музичному інструменті. Не потрібно відточувати мелодії до ідеалу - за тебе все зробить компʼютер. Не потрібно навіть знати нот. Все готове, міксується, поєднується та подається готовим. Потрібно тільки вловити відповідне звучання. Обман та ілюзія. Масовий продукт, який заполонив сучасну музику у всьому світі. Тому Андрій і віддавав перевагу здебільшого старішій музиці. Навіть попри те, що він все-таки слухав сучасні гурти, які були вірні ʼправильнійʼ музиці, серед своєї компанії, він здобув славу старомодного і при кожній нагоді ʼтягнули приколʼ з цього. Але Андрієві було все одно. Це був той пункт опору, який він не віддасть не дивлячись ні на що.

     Вокаліст робив свою роботу на всі сто. Його голос навіть у цьому тісному приміщені лунав досить і досить подібно до оригіналів. Це був один з тих небагатьох голосів, які були досить милозвучні навіть через мікрофон. Справжні профі, подумав про себе Андрій. Вони, мабуть, витратили немало часу, щоб досягти такого рівня зіграності та звучання. Він памʼятав це по собі, коли грав у шкільному оркестрі. Він памʼятав скільки часу вони та сил вони витратили, щоб ʼзігратисяʼ, щоб увесь цей хаос перетворити на милозвучну симфонію. Але сьогодні, більшість надає перевагу до вклади мінімум, а отримай тут і зараз, ніж до вклади час і отримай більше пізніше. Хоча, це мабуть буде в порядку речей для усіх майбутніх поколінь. Моє покоління також отримувало на горіхи від попереднього, переважно за надмірну віддачу свого часу та уваги компʼютерам, смартфонам і всім, що у них є.

    Годинник показував рівно на дванадцяту, а це означало, що йому пора на нічний автобус. Вже виходячи з пабу, він не міг не зауважити як гурт, який щойно подякував усім присутнім, складав свої інструменти. Допивши пиво, Андрій відчув у собі нові сили. Відчув щось нове, щось, що зняло ті уявні барʼєри, які колись існували в його голові. Декілька склянок коктейлю та щойно випите пиво зробили свою роботу. 

    - Хлопці, ви круті, - промовив він проходячи повз них. - А цей голос, взагалі відпад. Як ви називаєтесь, де я можу вас почути? 

    - Дякуємо, - посміхнувся до нього юнак, з довгим, опадаючим на плечі волоссям. - Як це не дивно, назву ми ще не придумали. Сьогодні наш перший пробний концерт разом з новою командою.

    - Можеш нас називати дуже просто - ніхто, - обізвався інший, тримаючи барабані палички в руках. - Якщо наступний виступ, так само налажаємо, то вже і назви не потрібно буде придумувати. 

    - Та ну! - обурився Андрій. - Ви грали круто! Я сам музичну закінчував, вуха трохи треновані, але ви ж знаєте як це є. Всі ваші партаки почують тільки такі самі як ви. Для більшості з тут присутніх ви грали бездоганно, та й для мене теж. 

    - Можливо, - Скривився хлопець з довгим волоссям. - Але так чи інакше нам ще треба працювати і працювати. Але як там не було, якщо бажаєш нас почути, то ми будемо грати на цьому ж місці цієї суботи.