1

У повітрі витала весна. Прохолодний вітер приносив з собою аромати щойно розквітлих дерев та квітів. Тих останніх тут було вдосталь, оскільки ним був засаджений увесь внутрішній дворик. Саме у цьому місці, у вівторок 25 травня, проводилася щомісячне зібрання, так звані авторські вечори, де молоді автори могли представити для публіки свої вірші чи короткі есе. Це були переважно студенти молодших курсів, а також декілька постійних учасників, як їх називали, вже-декілька-років-як-закінчив. Організатором цього дійства були представники одного з місцевих видань, які своїми нестандартними методами намагалися знайти свіжий погляд для своїх читачів, але як потім виявилось провівши декілька таких зустрічей, вони відмовилися від цього задуму, але такий формат настільки сподобався молоді, що вони почали збиратися самостійно.

Андрій помітно нервував. Сьогодні на зібрання був запрошений сам Любомир Стахевич, автор найбільш відомої збірки віршів за останні роки “Люби або помри”. Його навіть запрошували на “плюси” продекламувати свої нові твори, а видавці напряму називають його проривом. За часів незалежної України, ще ніхто не мав такі тиражі як він. Андрія гнітила сама думка про те, що Стахевич почує його вірші. А що як йому не сподобається? Що як скаже, що нічого гіршого не чув у своєму житті? Що, як у нього насправді немає нікого таланту, а все це лиш плід його уяви та намагання видати надумане за реальне. Від цих роздумів його голова налилася неприємним болем, а легені немовби склеїлися докупи, заважаючи нормальному процесу дихання.

- Привіт, ти Андрій Степко, так? - чийсь голос витягув його немовби з того світу. - Ти на сьогодні записаний до мікрофону, правильно ?

Андрій кивнув на знак згоди.

- Я Денис, я сьогодні тут за все відповідаю. Дивись, ми викликаємо учасників по черзі. Як почуєш своє прізвище та імʼя - піднімеш руку. Тобі передадуть мікрофон. Ти ж тут перший раз виступаєш, так? Не переживай, на середину кола виходити не потрібно. Можеш залишитися на своєму місці. Лишень сьогодні у нас трохи аврал, а всьому винен той приємний пан із борідкою, - він невимушено кивнув у сторону Стахевича, - а тому маю прохання: підвестися, коли тобі передадуть мікрофон. Ми здебільшого робимо це сидячи, але так як сьогодні тут ніде яблуку впасти, тому ми вирішили, що слухачам буде комфортніше, якщо декламатор виступатиме стоячи. Добре?

Андрій, будучи у свому стані, ледь-ледь встигав сприймати слова і все на що він був спроможний на той момент так це, тільки кивнути головою та невнятне “так”.

- Не переживай, - посміхнувся Денис, - все буде в порядку. Тут ще нікого не освистували та не вбивали. Тутешня публіка приязна для новачків. Підійди до бару, покажи бейджик декламатора і дістанеш один коктейль за рахунок закладу. Зі свого досвіду кажу, так на початку легше. Лиш дивись не переборщи, - сказав він зі сміхом. - Ну все, мушу бігти. І не забудь підвестись, домовились?

Він дійсно виглядає забіганим, а людей тільки прибувало і прибувало, а початок дійства вже був не за горами. Найбільш бувалі учасники вже почали займати місця. Зазвичай присутні розсідалися по колу, будучи таким чином максимально зануреними у атмосферу. Але оскільки кількість відвідувачів сьогодні була чи не у три рази більшою, організаторам довелося зробити декілька кіл, щоб усі присутні змогли повністю поміститися. Перший мій виступ, тай щей перед таким натовпом подумав про себе Андрій. Реєструючись декламатором ще два місяці тому, він аж ніяк не очікував побачити сьогодні стільки слухачів, а тим більше самого Стахевича. Можливо Денис і правий, подумав він про себе. Треба заспокоїти нерви та взяти щось на барі. Протискаючить крізь численний натовп він став у чергу за барну стіку.

- Привіт, що для тебе? - запитав бармен, протираючи руки рушником.

- Навіть не знаю, - опустивши руки провадив Андрій. - Щось легке, заспокійливе.

- Ну друже, це тобі через дорогу до аптеки, там Корвалол можуть запропонувати.

Своїм виразом лиця, Андрій дав зрозуміти, що йому зараз не до жартів.

- Зрозумів. Перший раз читатимеш?

Андрій ледь помітно кивнув головою.

- З радістю б друже тебе почастував чимось крутим, але як бачиш у нас сьогодні аврал, - бармен вказав на чергу і заходився набирати кубики льоду до шклянки, доливаючи алкоголь. - Тому ось тобі джин з тоніком. Можна рахувати що на травах, джин роблять з ялівцю. Що для тебе? - він звернувся вже до наступного.

- А бейджик, відмітку поставиш?

- Ха-ха який чесний, рахуй, що це за рахунок закладу, прийдеш ще по склянку після виступу, тоді відмічу.

Терпкий смак джину з тоніком припав Андрієві до смаку, хоча по алкоголю він не дуже.

На загальний заклик організатора присутні почали розсідатися. На тяганину натовпу, Андрій зробив крок в сторону, підсвідомо намагаючи уникнути перебування попереду. Роблячи незграбні кроки назад, він почув легенький поштовх від перешкоди. Цією перешкодою виявився Денис, який ще нещодавно намагався його заспокоїти. Його щира посмішка, сама промовила ті слова підтримки, котрих він так відчайдушно потребував.

- Я тебе покличу одним із перших, так буде легше - промовив Денис та зник у натовпі.

Ці слова якимось магічним чином подіяли на Андрія і зробивши глибокий вдих він віддав своє тіло до потому натовпу та зайняв перше ліпше місце, трохи ближче до середини.

- Дорогі друзі, - почав ведучий у мікрофон. - Радий вас усіх сьогодні бачити. Розсідайтеся, ми скоро будемо починати. Розумію, що місця обмаль, ми чесно кажучи самі цього не очікували і ми досить приємно цим вражені.

- Ну не так щоб вже і не обчікували, - прориваючись крізь натовп обізвався Денис. - Сьогодні у нас не тільки особливий гість, але також і особливий день.

Денис вже був на середині кола, стоячи поруч зі своїм напарником.

- Дивлячись по кількості наших гостей, він і дійсно особливий, - доповнив напарник.

- Це правда, Михайле, але попри рекордну кількість гостей, у нас ще й сьогодні рекордна кількість новеньких, які готові продекламувати нам свою поезію.