35.1

Побачення 

Увечері Орися сиділа навпроти Рафаеля в затишному ресторані.

Вона називала це «вечерею двох колег», але Рафаель мав свою думку, щодо цієї зустрічі. Чоловік не зводив із неї очей, повільно повертаючи в руках келих.

– Ти дуже… -  італієць замислився, добираючи слово. - Прискіплива.

Орися підняла брову.

– Це зараз знову був комплімент?

– Я хотів сказати «уважна».

– А сказав «прискіплива».

– Моя українська сьогодні вирішила зіпсувати мені побачення.

– Яке побачення?

Рафаель усміхнувся. Його погляд ковзнув по її шиї, зупинившись на ключицях.

– Вечерю двох дорослих людей.

Орися відчула, як щоки починають горіти, й засміялася, намагаючись сховати реакцію.

– Швидко вчишся.

– Я дуже мотивований студент, - італієць нахилився трохи ближче через стіл. Його голос став нижчим. - Особливо коли викладач гарний.

– Оце вже краще.

– Значить, я реабілітований?

– Частково.

Орися відвела очі, вгамовуючи прискорений пульс. Вони поговорили про робочі проекти, місто та плутанину в українських словах.

Потім Рафаель відклав серветку й посерйознішав.

– Я бачу, що ти мені не довіряєш.

Орися глянула на прозоре скло келиха.

– Я загалом людям не довіряю.

– Знаю.

Він не намагався схопити її за руку чи вимагати відвертості.

– Я не збираюся тебе змушувати. Захочеш - розкажеш. Не захочеш - теж нормально. Я можу просто бути поруч і не ставити смішних питань.

У цих словах відчувалася спокійна чоловіча сила. Орися розглядала його деякий час.

– Ти точно італієць?

Рафаель засміявся.

– Можу показати паспорт.

– Поки не треба.

Дівчина згадала про події в офісі.

– До речі. А куди сьогодні зник наш шеф?

Рафаель одразу став зібраним.

– Данте терміново полетів до Італії.

– Терміново?

– Так. У його батька проблеми… зі здоров’ям.

Більше подробиць не пролунало.

У таксі дорогою додому Орися відкрила чат.

Орися. Дівчата, розвідка доповідає. Наш італійський бос терміново полетів додому. У батька проблеми зі здоров’ям.

Богдана. Я знала, що від мене просто так не втечеш.

Яна прочитала повідомлення два рази. Вітторіо. Знову батько. Знову проблеми.

Вона сховала телефон у кишеню. Це не її справа.

Наступного вечора Яна зустрілася з Романом у їхньому ресторані біля центру.

Чоловік скучив. Він міцно обійняв її біля столу й поцілував у губи. Яна відповіла. Вона шукала в цьому поцілунку спокою. Роман притягнув її ближче, поклавши долоню на талію.

– Ти пахнеш так манко, що я зараз забуду про ресторан.

Яна засміялася, сідаючи на стілець.

– А ти не забувай.

З Романом було зрозуміло. Ніякої італійської експресії, ніяких таємниць і аварій у минулому. Простий, надійний хороший чоловік.

Дзвінок телефону пролунав, коли їм принесли гаряче. На екрані висвітилося ім'я бабусі. Яна відразу відповіла.

– Так?

– Яно, у Адріана  тридцять дев’ять і п’ять! - випалила Наталія Іванівна. - Він зовсім слабкий.

Дівчина одразу підхопилася з місця.

– Я вже їду.

Вона схопила сумку. Роман теж встав, його обличчя помрачніло.

– Що сталося?

– У Адріана висока температура.

Роман міцно стиснув пальцями край столу. Вперше за весь час у його очах спалахнув справжній гнів.

– Ми знову кудись біжимо, - відрізав він.

Яна підняла очі.

– Що?

– Ми вже вкотре переносимо зустріч, Яно! - чоловік підвищив голос, не звертаючи уваги на сусідні столики. - Я чекав на цей вечір тиждень. Ми майже не бачимося. Я втомився бути на десятому місці після всього в твоєму житті!

Яна застигла.

– У мене дитина з температурою під сорок, Ромо. Ти зараз серйозно?

Роман важко видихнув. Злість у його очах згасла, поступившись місцем розпачу. Він провів долонею по обличчю й підійшов ближче.

– Пробач. Я сказав дурницю. Торкнувся межі.

Він узяв її за тремтячі пальці.

– Підвезти тебе?

– Ні. Таксі буде за хвилину, - відрізала дівчина.

Вона розвернулася й вибігла на вулицю. Роман залишився біля столу. Він дивився у вікно й виразно розумів, що кохана жінка вислизає з його рук.  

Дякую за ваші сердечка.