Розділ 31

Чужий сценарій

Коли Данте увійшов до будинку, на кухні ще горіло світло. Лукреція сиділа на високому стільці біля острова. На столі стояв келих білого вина, поруч тарілка з сиром, виноградом і кількома горіхами. На екрані ноутбука тихо йшов якийсь серіал. Почувши кроки, вона повернула голову.

— Привіт. Ти пізно, - сказала Лукреція. - Я вже вирішила, що ти будеш ночувати в офісі.

Данте кинув ключі на стільницю.

— Привіт. Затримався.

— Помітно. Я тут намагаюся створити видимість сімейного затишку і  вже почала без тебе.

— Бачу, вечір удався.

— Поки що ні. Але ти можеш це виправити, якщо розкажеш, чому на тобі лиця немає.

Вона зазирнула до холодильника.

— Вечеряти будеш?

— Ні.

Данте дістав пляшку віскі, налив собі в склянку й сів на сусідній стілець.

Лукреція не квапила його з розпитуваннями. Вони росли разом і знали одне одного з дитинства, тому вона без жодних слів розуміла, коли в нього всередині коїться щось серйозне.

— До речі, дзвонила мама, - мовила вона. - Вкотре поцікавилася, коли ми нарешті подаруємо їх онуком чи онукою.

Данте задумливо подивився на склянку в руці.

— Здається… у мене вже є син.

Лукреція уважно подивилася на нього.

— Це не жарт?

— Ні.

— Ти впевнений?

— Не на сто відсотків. Але я бачив особову справу. Ім'я й вік збігаються.

— І скільки хлопчику? - тихо спитала вона.

— Два роки.

Лукреція на мить замислилася.

— Значить, ти вже трохи запізнився.

Данте лише видихнув.

— Дякую. Сам би не здогадався.

— Тоді треба діяти швидше, - її тон став зібраним і холодним. - Забереш його?

Данте глянув на неї.

— Що ти верзеш, Лукреціє?

— Я говорю реально. Якщо це твій син, він не має рости без тебе. Син має рости з батьком. Ти ж не залишиш його там?

— Я не збираюся забирати дитину в Яни.

— А її ти куди дінеш? - Лукреція трохи примружилася. - Забереш у своє ліжко?

— Це вже моя справа.

— Твоя. Але ми в одному човні, Данте. І це питання, яке нам потрібно вирішити.

Вона поставила перед ним тарілку з їжею, навіть не розігрівши страву.

— З'їж хоч щось. Ти зараз почнеш тупити від голоду й нервів.

— Не хочу.

— Поводишся як людина в шоці. Ти ж тільки сьогодні про це дізнався!

Він засміявся, і напруга на кухні трохи спала.

— Не перебільшуй.

— Скільки я тебе знаю, ти завжди такий: коли щось стається, просто закриваєшся й мовчиш.

Данте дивився у вікно. Перед очима знову з'являлося обличчя Яни. Її холодний погляд, злість, те, як вона стримувала тремтіння й намагалася тримати дистанцію.

Лукреція спостерігала за ним деякий час, а потім  перевела тему.

— Мені дзвонив Рафаель. Нагадав, що за тиждень корпоратив у твоєму новому холдінгу. Нам треба з'явитися разом.

— Знаю.

— Я вже почала вибирати сукню. Зображатиму ідеальну дружину, як завжди.

— У тебе це чудово виходить. За що я тобі й безмежно вдячний.

— А от ти так собі чоловік, - сказала Лукреція, кумедно награно надувши губи.