Розділ 30

Те, про що він мовчав

 Данте

Робочий день завершувався, а за вікном кабінету місто повільно затягувало вечірнім сутінком.

Данте сидів за масивним столом, гортаючи фінансовий звіт, але цифри перед очима вже  розпливалися. Рафаель стояв біля панорамного вікна, періодично вивчаючи екран смартфона.

– Як думаєш, моє запрошення на вечерю українською мовою звучить нормально? - спитав він.

Данте кинув на нього короткий погляд.

– Смішно воно звучить.

– Зате в мене сьогоднішній вечір обіцяє бути приємнішим, ніж у тебе, - усміхнувся Рафаель.

Данте знову перевів погляд на документи, чекаючи, що той піде. Але Рафаель підійшов ближче, відсунув стілець і сів навпроти. Жартівливий тон зник.

– Що з тобою відбувається? З тобою коїться якась дивна чортівня.

Данте видихнув і закрив теку. Попрацювати не вийде.

Рафаель схрестив руки на грудях, продовжив.

— Ти Яну Коваленко постійно викликаєш. Тиснеш так, ніби хочеш або звільнити, або взагалі не випускати. До інших ти холодніший, а тут тебе просто несе.

— Ти перебільшуєш.

— Ні. Я якраз тверезо дивлюся на ситуацію. Між вами точно не робочий конфлікт. Там така хімія! І якщо вже зовсім прямо,  ти перегинаєш, Данте. У неї й так вистачає турбот. Вона добросовісно працює, дотримується графіка, і в неї мала дитина.

Данте завмер. Просто завис на останній фразі.

Кліпнув.

– Що ти сказав?

– У неї дитина, - повторив Рафаель, спостерігаючи за його реакцією. Рафаель одразу побачив, що для Данте це новина. І зрозумів, що історія між ними значно глибша, ніж здавалося.

Він  спитав уже серйозно.

— Ти не знав.

Данте відкинувся на спинку крісла.

— Не знав.

– Добре, - Рафаель подався вперед. - Почнемо спочатку. Хто вона тобі?

Данте прикрив очі. Потім заговорив. Кожне слово давалося важко, ніби доводилося виривати його з себе.

– Вона - жінка, яку я кохав. І кохаю досі.

Рафаель не перебивав.

– Це було на Сардинії три року тому, у нас був короткий роман, - продовжив Данте. - Потім довелося повернутися в місто Луку через батька й родинні справи. Яну я з поля зору не випускав. Тримав дистанцію, але стежив, щоб із нею все було добре. А потім випадково побачив її в торговому центрі в тому ж місті. Вона побачила мене з Лукрецією.

– І?

– Лукреція тоді була частиною показової картинки для Вітторіо. Я навмисно тримав її поруч, щоб батько бачив, що я поряд з дозволеною жінкою, а не тією, яка може стати слабким місцем. Вітторіо здогадався про Яну і прямо дав зрозуміти, що якщо я поїду за нею, її використають проти мене. Я все одно зірвався. Хотів вийти на неї пізніше, коли зніму хвіст. Але по дорозі потрапив в аварію.

Рафаель повільно видихнув.

– От тепер картина складається. Я пам’ятаю той період. Ти випав з усього. Операції, реабілітація, бізнес тягнули конкуренти. Ти до себе нікого не підпускав.

– Я не хотів тягнути тебе туди.

– Та невже, - збив драму Рафаель. - Тепер я хоча б розумію, чому тебе так повело, коли вона зайшла в кабінет.

Данте не відповів.

– А Лукреція? - спитав Рафаель.

Данте промовчав.

Він просто дивився в одну точку й мовчав. Довго. Рафаель зрозумів, що далі питати марно, і не став тиснути.

– Добре, - мовив він тихіше. - Тобто вона три роки думала, що ти її кинув.

– Так.

– А ти три роки жив із думкою, що втратив її.

– Так.

– Тоді перестань тиснути на неї як безжальний бос, - сказав Рафаель. - Ти їй і так уже досить зробив. Якщо хочеш її повернути - точно не через робочий тиск і наказовий тон. Це так не працює. Вона зараз тримає дистанцію, бо захищає себе і  дитину, ти для неї - загроза спокою і стабільності.

Він поправив піджак, кинув останній погляд на Данте й попрямував до виходу.