Пролог. Те, що мало залишитись в таємниці

П'ять місяців до початку основних подій

Перший крик пролунав за дверима, коли Тревіс уже підняв руку, наказуючи команді зупинитися.

— За ними, — тихо сказав він. — Негайно.

Джейк рушив першим. Нік прикривав коридор, Кейл залишився біля виходу, а Ейден, не відриваючись від планшета, стежив за камерами спостереження. Райан ішов останнім, час від часу перевіряючи, чи не з'явився хтось позаду.

Будівля здавалася покинутою. Старий склад на околиці міста, забиті вікна, іржаві двері й запах вогкості, який не міг приховати навіть холодний нічний вітер. Та за стінами ховалися люди, які не мали права вільно вийти звідси.

Жінки. Кілька молодих дівчат. Дехто був настільки виснажений, що ледве міг стояти. Тревіс бачив подібне раніше. І щоразу ненавидів це так само сильно.

— Поліція вже в дорозі, — повідомив Ейден у навушнику. — Я передав координати й те, що нам відомо. До прибуття офіційних служб маємо кілька хвилин.

— Тоді не витрачаймо їх.

Коли двері останнього приміщення відчинилися, одна з дівчат відсахнулася в куток і прикрила голову руками. Інша почала плакати. Жінка біля стіни дивилася на них порожнім поглядом, ніби давно перестала вірити, що хтось узагалі прийде.

— Ми не скривдимо вас, — сказав Тревіс, зупинившись на безпечній відстані. — Ми прийшли забрати вас звідси.

Вона не повірила одразу. І правильно зробила. Довіра не виникає від одного речення, особливо після того, як світ надто довго доводив протилежне. Та коли Джейк обережно допоміг їй підвестися, вона не відсмикнула руки.

Серед врятованих була молода жінка з темними колами під очима й невеликим шрамом біля скроні. Вона назвалася Евелін Шоу. Говорила мало, озиралася на кожен звук і здригалася, коли хтось наближався надто швидко. Але коли Тревіс запитав, чи знає вона когось із людей, які тримали їх тут, її погляд змінився.

— Одного з них я впізнаю, — прошепотіла вона. — Я бачила його обличчя. Він приходив нечасто, але інші слухали його. Він не був схожий на тих, хто виконував накази. Він їх віддавав.

— Ти знаєш його ім'я?

Евелін похитала головою.

— Ні. Але я знаю, як вони перевозили людей. Машини змінювалися. Документи теж. Іноді нас везли в одному напрямку, а потім раптово повертали назад. Вони користувалися різними компаніями. Я чула назви, бачила позначки на паперах... — Вона урвалася й глянула на двері. — Вони дізнаються, що я розповіла.

— Ми подбаємо про твою безпеку, — відповів Тревіс.

Він не давав обіцянок, яких не міг виконати. Але цього разу щиро сподівався, що зможе стримати цю. Евелін мала стати важливою свідкою. Її свідчення могли допомогти вийти на людей, які роками ховалися за підставними компаніями, чужими документами й чужими стражданнями.

Того вечора команда вивезла врятованих із будівлі та передала їх медикам і представникам відповідних служб. Евелін тимчасово розмістили в безпечному місці, доки готували офіційну передачу її справи.

Тревіс думав, що найскладніше вже позаду. Але він помилявся.

***

Евелін зникла два тижні потому.

Кімната, у якій вона перебувала, була цілою. Двері не зламані, вікно зачинене, замок не пошкоджений. Її речі залишилися на місці, телефон лежав біля ліжка, а чашка з недопитою кавою стояла на столі. Жодних слідів боротьби. Жодних очевидних ознак того, що хтось проник усередину силоміць.

— Можливо, вона сама пішла, — обережно припустив Кейл, коли команда зібралася в штабі. — Після всього пережитого люди іноді тікають навіть від тих, хто намагається допомогти.

— Можливо, — погодився Тревіс. — Але Евелін знала, що її можуть знайти ті люди. Вона боялася виходити навіть до магазину. Не зникла б просто так, не залишивши жодного слова.

— Її могли залякати, — сказав Джейк. — Або переконати, що вона в більшій безпеці, якщо зникне.

Нік переглянув записи з камер і поклав планшет на стіл.

— На вулиці зафіксували кілька машин, але нічого, що можна було б пов'язати з нею напевно. Жодного підтвердженого маршруту. Якщо її забрали, хтось подбав про те, щоб ми не побачили як.

Тревіс дивився на фотографію Евелін. Він пам'ятав її обличчя в ту ніч, коли вони відчинили двері складу. Пам'ятав страх у її очах і те, як вона змусила себе говорити, хоча кожне слово давалося їй із зусиллям.

Вона довірилася їм. А тепер вона зникла.

— Продовжуйте шукати, — наказав він. — Перевірте контакти, маршрути, людей, які знали, де вона перебувала. І не робіть висновків, доки не матимемо доказів.

Він не сказав уголос, що найбільше боявся одного: Евелін зникла не попри їхні заходи безпеки, а тому, що хтось знав про них достатньо.

***

Ще через два місяці зникли докази.

Не всі. Лише частина матеріалів, які команда збирала у справі: копії документів, відомості про транспортні компанії та кілька записів, що могли допомогти встановити зв'язки між посередниками.

Доступ до цих даних мали не лише люди Тревіса. Частину інформації передали для перевірки через офіційні канали, а деякі документи проходили через підрядників, які займалися транспортом, охороною та оформленням перевезень. Хтось скористався цим.

Ейден вивів на екран перелік файлів і час їхнього останнього доступу.

— Це не схоже на випадкову втрату, — сказав він. — Хтось знав, що шукати. І знав, які саме матеріали нам потрібні.

— Наші люди? — запитав Райан, цього разу без звичної усмішки.

— Я не збираюся звинувачувати когось без доказів, — відрізав Тревіс. — Ми перевіримо кожен доступ. Але поки що не припускаємо, що винний обов'язково серед нас.

Джейк схрестив руки на грудях.

— Отже, вони мають контакти там, де оформлюють документи, організовують перевезення й наймають приватну охорону. І, можливо, знають про наші кроки більше, ніж повинні.