Розділ 8 — Ава

Я прокинулася від того, що хтось впав мені на ногу.

— Ай! — розплющила очі й побачила перед собою Селесту.

— Вибач, мам, — пискнула вона і встала з ліжка.

Мушу зазначити, що вона не виглядала винною.

— Ти куди? — я не одразу зрозуміла, що вона взагалі робить у нашій із хлопцями спальні. Вдома діти ніколи не заходили до нас, знали правило, що спальня батьків — місце, куди їм не можна.

А потім побачила у неї своє парео і зрозуміла.

— До моря, — усміхнулася вона.

Я глянула на будильник.

— О сьомій ранку? — здивувалася я.

— Кір уже там, — вона замʼялася на місці.

Я повільно сіла на ліжку, щоб не розбудити Тайлера і Мейса, які спали поруч. Вони лягли дуже пізно, тож зараз обидва сопіли.

— Ага, — кивнула донечці. — Зрозуміла.

Селеста вислизнула за двері, а я подивилася їй услід і усміхнулася.

Їй уже тринадцять років, а я ще досі бачила перед собою маленьку дівчинку, яка колись засинала в мене на грудях.

Піднялася з ліжка й вийшла на терасу, де вже сидів Логан із кавою і з таким виразом обличчя, наче він щойно отримав повідомлення про надзвичайну ситуацію.

— Селеста пішла до Кіра, — повідомив він.

— Я знаю, — сіла до нього на коліна.

— О сьомій ранку, — пробурмотів він і одразу обійняв мене, вдихнувши запах мого волосся.

— Логане, — усміхнулася я.

— Що? — буркнув він.

— Їй тринадцять, — нагадала йому вже вкотре.

Він насупився.

— Поки що, — запевнив мене. — Вона надто швидко росте.

Я пирхнула. В будинку хтось закричав, а потім ще хтось, далі одразу троє.

Логан заплющив очі.

— Вони вже прокинулися.

— Схоже на те, — я почала виглядати, хто ж із дітей зараз вибіжить.

— Нам знадобиться три літри кави, — заявив Логан.

Я засміялася й притулилася головою до його плеча. Через кілька хвилин на терасу вийшли Тайлер і Мейсон. Тайлер ніс Оуена під пахвою, а Мейсон тримав Рубі на плечах.

— Вона сказала, що більше не хоче спати, — повідомив він.

— А я хочу, — пробурмотів Тайлер.

Рубі обійняла Мейсона за голову.

— Тату, а ми сьогодні знову будемо на пляжі будувати замки?

— Звісно, — пообіцяли всі мої чоловіки одночасно.

Колись я боялася, що не зможу мати нормальне життя, не знала, чи взагалі зможу комусь довіряти і навіть не могла уявити, що буду прокидатися в будинку, де троє чоловіків сперечаються, хто забув купити пластівці, а троє дітей одночасно кричать, що їм потрібна моя допомога.

Я подивилася на своїх чоловіків, наших дітей і зрозуміла, що отримала значно більше, ніж колись наважувалася просити у долі.

— Дівчатка вже прокинулися? — запитала я.

Логан кивнув у бік будинку.

— Арі казала, що вони будуть чекати тебе на кухні.

Ми зібралися на кухні приблизно через десять хвилин. Чотири дівчини. Точніше, чотири жінки, навколо яких бігали діти і чоловіки, які підходили поцілувати нас, поки готували сніданок, і стільки щастя і кохання, що я навіть не розуміла, як цей будинок може вмістити все це.

Ліл підняла на мене очі.

— Чого ти так дивишся? — вона відпила кави.

Я усміхнулася.

— Просто думаю, — мрійливо відкинулася на спинку стільця.

— Це вже небезпечно, — заявила Мія.

Арі засміялася.

— Особливо зранку.

Я похитала головою.

— Я просто подумала, що ми й уявити собі не могли, що будемо мати настільки велику родину.

Ми всі замовкли, а потім глянули на наших дітей, на чоловіків, весь цей хаос і життя, яке створили. Повернулися одна до одної вже зі сльозами щастя на очах.

Арі простягнула руку через стіл, Ліл поклала свою долоню зверху, Мія — свою. Я додала свою останньою. Це був такий теплий момент, що я… десь із пляжу долинув голос Селести:

— МАААААМ!

Усі четверо одночасно засміялися.

— І жили вони довго й щасливо, — пробурмотіла Ліл.

— З п'ятнадцятьма дітьми, — додала Мія.

— І ще невідомо скільки онуків, — нагадала Арі.

Я відкрила очі й подивилася на океан.

— Ну що ж…

Знизу знову почувся крик, потім сміх… життя тільки починалося.