Розділ 7 — Лея

— Вони знову дивляться, — сказала Астрід.

— Вони завжди дивляться, — відповіла я. — Тато Кай уже третій раз «пішов пройтися», а тиждень тому, коли я сказала, що йду на побачення, то вони всі четверо випадково опинилися в тому ж ресторані, що й ми.

Астрід пирхнула.

— Татусі всі однакові, як на підбір.

Хвиля прохолодної води дійшла до нас.

— Вони думають, що я зустрічаюся з хлопцем, — сказала я.

Астрід кивнула.

— Я теж зустрічаюся, і вони вже сходять з розуму.

Вона ковзнула поглядом на будинок, я теж. Наші татусі одразу зробили вигляд, що не дивляться в наш бік.

— Це вони ще не знають, що у мене їх два, — вона повернулася поглядом до мене.

Я тихо застогнала.

— А у мене три. Думаю, нам кінець.

Астрід кивнула, її очі були настільки серйозними, наче вона вже бачила кінець світу і знала, що він прийде у вигляді трьох татусів. А мені ще гірше, бо у мене чотири.

— Тільки мама зрозуміє.

— Так, — сказала я. — Тільки мама.

І ще одна людина. Я провела пальцем по піску, малюючи коло.

— І моя сестра Рорі. У неї теж двоє.

Астрід витріщилася на мене.

— Рорі? Серйозно? — закричала вона.

Я штовхнула її в плече.

— Тихо, бо ще почують нас, — кивнула в бік татусів. — Так, двоє.

— І як дядько Кай це пережив?

Я усміхнулася криво.

— Важко, мама його годувала заспокійливим, але його тішить, що вона тепер знає, що він її тато. Це багато що нівелює. І хоч не все, але багато.

Астрід подумала секунд п’ять.

— Вона завтра приїде?

— Так, зранку. Треба буде в неї спитати, як вона сказала татові, що у неї двоє хлопців. Бо якщо ми скажемо це зараз, нас посадять у кімнату до сорока.

Я одразу уявила обличчя своїх татусів, коли я кажу, що у мене три хлопці. Нам точно кінець. Бо хоч у нас і є мами, які зрозуміють, але є і зграя татусів, яким буде потрібна медична допомога. Добре, що тітка Ава — медсестра.