Розділ 4 — Мія

Торт їхав на колінах у Грейс і вже нахилився набік.

— З ним все добре, — запевнила я, притримуючи коробку збоку.

— Мам, він виглядає, наче пережив аварію, — сказав Олівер з другого ряду сидінь.

— Якщо і аварію, то дуже стильну таку, — поправив Ріо за кермом. — Як після хорошого повороту.

Себ обернувся з переднього сидіння й оцінив торт поглядом.

— Він не доїде.

— Доїде, — запевнила я, хоча й сама не впевнена в цьому.

Адріан навіть не підняв очей від телефону.

— Лея написала, що вони вже майже на місці. І що дядько Ліам уже повісив таблички на двері, хто де спить.

— Не дивно, — зітхнув Джей.

Близнючки на самому задньому сидінні сперечалися, чий плед кращий. Це тривало від виїзду з двору і, підозрюю, триватиме до самого океану. Якщо що… пледи були однакові.

Якщо Арі жартувала, що у них маршрутка, щоб усі діти вмістилися, то у нас був автопоїзд: машина і причіп із байком Ріо, який він відмовився залишати в місті, бо «якщо буде гарна дорога, я покатаю свою принцесу». Дорога була звичайна, і він це знав, але байк усе одно їхав з нами.

Телефон завібрував.

Ава: Дівчатка, ми, можливо, будемо вчасно.

Ліл: Не поспішайте, ще буде час голові заболіти від ґвалту п’ятнадцяти дітей.

Я: Ми теж майже там. Якщо торт виживе, я вважатиму це знаком.

Арі: Мої всі вже побігли купатися, тож поки відносно тихо.

Я усміхнулася в телефон. Іноді мені все ще здавалося дивним, що моя найкраща подруга з кампусу, з якою ми колись ділили одну квартиру, тепер чекає мене в будинку на тридцять дві людини. Потім я згадала, що мене колись викрали, і ставало легше. У нас, у принципі, нічого не йшло за інструкцією і поняттями нормальності.

— Принцесо, — Ріо глянув на мене в дзеркало. — Ти знову рахуєш усіх?

— Ні, — збрехала я.

Рахувала, бо досі не вірила, що у нас стільки дітей.

— Діти будуть раді тортику від тебе, серденько, — запевнив мене м’яко Себ.

Насправді я вже давно відкрила свою кондитерську. У мене також було видавництво, тож я мала змогу отримати відому авторку Аву, яка видавалася у мене, але я любила готувати, тож згодом відкрила ще одну справу.

Грейс обережно поправила коробку з тортиком.

— Я можу його підмалювати, як приїдемо, — запропонувала вона.

— Бачиш, — сказав Себ мені. — Усе буде красиво.

Коли з-за повороту показався будинок, я забула про торт.

Він був великий, світлий, з терасою на океан. Два авто вже стояли внизу: Арі приїхала першою, я впевнена, Ліл, певно, одразу за нею. На сходах хтось махав руками. Здається Кір. З такої відстані всі підлітки трохи схожі на високу катастрофу в кросівках.

Ріо ще не встиг заглушити мотор, як двері відчинилися з усіх боків. Діти вибігли і понеслися до друзів.

Я вийшла останньою.

— Відьмочко, — Джей обійняв мене ззаду й поцілував у скроню. — Ми на місці.

— Нарешті, — видихнула я.