Розділ 3 — Ава

Я поставила крапку в реченні і втупилася в екран.

— Кішечко, якщо ти зараз допишеш ще абзац, Ліам надішле нам координати, бо подумає, що ми забули, — прогудів Тайлер. — Він уже двічі уточнив, чи ми взяли вугілля.

— Вугілля є, — відгукнувся Мейсон. — Діти є. Кіт є. Немає тільки Ави.

Мафін сидів у переносці й дивився на мене з виглядом істоти, яку знову зрадили. Він уже був великим і дорослим котом, тож тепер претензій у нього ставало ще більше.

— Вибач, — прошепотіла я йому. — Три дні, а потім знову будеш лежати на дивані, поки татусі дивляться свій серіал.

Роки йшли, але ось що залишалося звичним. Мої пожежники досі дивилися серіал про пожежників. Тільки тепер вони ще й показували його дітям.

Селеста зайшла у вітальню з гітарою в чохлі.

— Мам, Кір написав, що вони вже в машині. Якщо ми знову приїдемо останніми, Олівер займе розетку на терасі.

Їй тринадцять, і вона по вуха закохана в музику, а ми тепер закохані в тишу, бо грає вона всюди, де тільки можна. І так, грає вона гарно, але коли це вже третя година поспіль…

Логан за її спиною закотив очі.

— Ніхто не займе розетку, яка потрібна моїй дитині, — буркнув він. — Але оці твої концерти з Кіром…

— Ми гурт, тату! Ми граємо, а не одружуємося, — відрізала Селеста.

Вона пішла у двір, а Логан відкрив рот, закрив, знову відкрив. А тоді подивився на мене.

— Ти чула? Вона вже розмовляє як ти.

Я пирхнула.

Мейсон з’явився на сходах із валізою й донькою. Рубі вчепилася йому в шию, наче їй не девʼять, а чотири.

— Вона забула зарядку і провід, — спокійно повідомив він. — Я поклав два.

— Три, — виправила Рубі. — Ти завжди забуваєш про павербанк.

Оуен промчав повз них із рушником на голові й однією кросівкою в руці.

— Тату! — це було одразу в три боки. — Хтось узяв мій м’яч?

— У багажнику, — відповіли Тайлер і Мейсон хором.

Я стояла посеред коридору й насолоджувалася цим шумом, який так любила і до якого так звикла. В нас було троє дітей. Найстарша донечка Селеста була від Логана, потім народився син Тайлера Оуен, а останньою зʼявилася Рубі, донечка Мейсона.

Мої хлопчики були неймовірними татусями і чоловіками. Всі наші турботи ми ділили разом, а я була найкоханішою і найщасливішою дружиною і мамою у світі.

Раптом завібрував телефон.

Арі: Ми вже в дорозі, я взяла ящик вина.

Мія: Я теж, поки хлопці будуть готувати і поратися з дітьми, ми нарешті просто посидимо на березі океану.

Лілі: Ага, це якщо не буде хтось через секунду кричати: «Маааам».

Я: Дівчатка, ми трішки запізнимося. Хлопці зібрали дітей і речі, але я затрималася, бо треба було дописати розділ.

Відправила й одразу побачила відповідь Ліл про табір на п’ятнадцять дітей. Якщо чесно, ми вже давно цей табір і відкрили.

— Мам, — Оуен зупинився біля мене. — А Мафін точно поїде? У нього знову сумні очі.

— Поїде, — сказала я. — І очі у нього не сумні, а злі, бо він уже хоче на свіже повітря.

Логан узяв переноску, і Мафін ображено нявкнув, наче казав: «Ти винен мені консерви преміум-класу».

Тайлер сів за кермо, бо він єдиний не починає лекцію, якщо хтось забуває про пасок у перші три секунди. Мейсон був на передньому сидінні з термосом у руках, бо, за його словами, діти в будь-який момент можуть захотіти чаю.

Логан сидів позаду між Селестою й гітарою. Рубі вже сиділа в навушниках, а Оуен копирсався в сумці, шукаючи улюблене печиво. Весь у татка. Він навіть передав йому печивко, бо вони обидва любили їсти все і побільше.