Розділ 2 — Лілі

— Я знову знайшов біля валізи Астрід пляшку вина, — пробурчав Ноа. — Люба, тобі ще рано вживати алкоголь!

— Тату, мені вісімнадцять! Ти що, рився в моїх речах? — крикнула вона невдоволено.

Він пирхнув.

— Ти забула її покласти до валізи, вона лежить замотана в рушник на дивані, — заявив він. — І це не найкращий метод її сховати!

Я легенько вдарила його по плечу.

— Гей, ти нащо вчиш її, як речі ховати?

Він усміхнувся і нахилився, щоб поцілувати мої губи. Вже за мить позаду я відчула тепло ще одного тіла, яке мене обіймало. Алекс залишив поцілунок на шиї і пробурмотів.

— Аніка не може знайти свої навушники.

Я засміялася.

— Впевнена, що вони у неї у вухах, — я повернулася в обіймах до нього обличчям.

Він широко усміхнувся мені. Аніка — це донечка Алекса, якій уже шістнадцять років.

Арі каже, що це її чоловіки геть їдуть дахом, коли у їхніх донечок зʼявляється хлопець, але мої такі самі. Ну й враховуючи те, що чоловіки Мії та Ави теж регулярно пишуть Алексу… всі вони однаково тривожні татусі.

У них є навіть спільний чат, який називається «Причина для серцевого нападу». Там немає нас, тільки наші чоловіки, які скидають імена і прізвища хлопців, щоб Алекс знайшов будь-яку інформацію про них.

Ну як діти малі.

— Арі написала, що вони вже виїхали, — до кімнати зайшов Раян. — І нам треба швидше їхати, поки від Логана не прийшов список і не виявилося, що ми забули щось купити.

Ми всі дружно пирхнули.

— Він казав, що Селеста чекає зустрічі з Кіром, — гордовито заявив він. — Тиждень йому робила концерти.

Селеста — це донечка Ави і Логана. Їй всього тринадцять, а нашому сину з Раяном шістнадцять, але вони дійсно постійно грають разом, і ще ці переглядки… Раян особисто в захваті, а от Логан нервує, бо, за словами Ави, як тільки вона навчилася говорити, він змусив її пообіцяти, що вона ніколи-ніколи не переїде від нього до хлопця.

Ава хихотіла так, що ледве не впала зі стільця. А Логан заявив, що буде показувати їй це відео, коли вона у двадцять надумає вийти заміж.

Ну такі вони чутливі, ці чоловіки.

— Гей, на вас довго чекати? — Астрід схрестила руки на грудях, коли зайшла у вітальню. — Ми вже всі в машині.

— Йдемо, серденько, — Ноа взяв мене за руку і повів до виходу, поки Раян і Алекс виносили валізи і завантажували все в багажник.

Для сімейних виїздів у нас була неймовірно велика машина. Це було б легше назвати маршруткою.

Кір і Аніка на задньому сидінні щось дивилися разом на планшеті, Астрід сіла і втупилася в телефон, певно, що з Леєю переписувалася, а я сіла на переднє сидіння до Алекса, який вів машину.

Раян з Ноа були біля дітей і обговорювали, що треба швидше їхати, бо Логан уже друкує повідомлення в загальний чат.

Одночасно з тим прийшло і мені повідомлення в чатик із дівчатами.

Арі: Ми вже в дорозі, я взяла ящик вина.

Мія: Я теж, поки хлопці будуть готувати і поратися з дітьми, ми нарешті просто посидимо на березі океану.

Я: Ага, це якщо не буде хтось через секунду кричати: «Маааам».

Тихо засміялася в телефон.

Ава: Дівчатка, ми трішки запізнимося. Хлопці зібрали дітей і речі, але я затрималася, бо треба було дописати розділ.

Я: Без проблем, ще буде час голові заболіти від ґвалту пʼятнадцяти дітей.

Боже, кожен раз, коли усвідомлюю, який табун дітей ми збираємо, думаю про те, що ми б могли вже відкривати власний табір.

Стільки писку, криків і щастя, скільки в ці три дні, коли ми збираємося всі разом відпочити… у мене потеплішало в грудях.

Діти почали про щось сперечатися, Раян і Ноа підключилися до них, а я поклала руку на долоню Алекса і переплела наші пальці.