Глава 6. Не болить

У п’ятдесят Ірина перестала знати, скільки років працює в балеті.

Коли анкета вимагала стаж, вона рахувала на папері.

У повсякденному житті — ні.

Вона вела класи, репетирувала з солістами, їздила з трупою, іноді сиділа на прогоні довше, ніж дозволяло коліно. Молоді танцівники називали її maître, що досі звучало так, ніби йдеться про когось іншого.

Грудку вона знайшла в душі.

Ліва грудь. Зовні майже нічого не було видно.

Під пальцями — щільна ділянка, якої праворуч не було.

Ірина перевірила ще раз.

Не боліло.

Вона вимкнула воду, витерлася, потім повернулася до дзеркала й перевірила стоячи.

Там само.

Наступного ранку знову.

Через два дні теж.

На четвертий вона подзвонила лікарю.

Не через зразкову дисципліну.

Клер того вечора прийшла на вечерю й побачила, що Ірина третій раз торкається лівого боку через светр.

— Що?

— Нічого.

— Покажи.

— Ти гінеколог?

— Ні. Тому й кажу: покажи гінекологу.

Ірина розсердилася.

Наступного ранку записалася.

Лікарка оглянула й не сказала ні «нічого страшного», ні «рак».

Сказала:

— Треба зробити мамографію й ультразвук.

До обстеження було шість днів. Ірина тричі ловила себе на тому, що перевіряє грудку через одяг.

У кабінеті мамографії Ірина вперше за довгий час відчула себе людиною, тіло якої хтось ставить у положення без її участі.

— Не рухайтесь.

Вона мало не засміялася.

— Я вмію.

Технік не зрозуміла жарту.

Після знімків зробили ультразвук. Лікар довше затримав датчик в одному місці, виміряв, зберіг кадр.

— Це що?

— Є утворення. Треба біопсія.

— Яке?

Він пояснив, що за зображенням не можна сказати остаточно.

Ірина ненавиділа слова «не можна сказати» майже так само, як колись «очікуємо» в документах на притулок.

Трепан-біопсію зробили під контролем ультразвуку, з місцевою анестезією. Болів укол анестетика. Потім були тиск і клацання біопсійного пристрою.

Сухий короткий звук.

Потім ще один.

Ірина дивилася в стелю й думала про репетицію, яку Адель мала вести без неї. Слова «рак» ще ніхто не сказав. Поки були тільки знімки, зразки тканини й очікування.

Через кілька днів її запросили на консультацію.

Клер хотіла піти.

— Ні.

— Чому?

— Тому що я доросла.

— Дуже переконливий аргумент у п’ятдесят.

Ірина пішла сама.

Лікарка почала з гістології.

Ірина слухала слова, частину яких знала, частину ні.

Інвазивна карцинома.

Розмір.

Рецептори.

Додаткові аналізи.

Коли лікарка сказала «cancer», Ірина перестала розбирати наступне речення.

На столі лежала прозора ручка із синім чорнилом. На ковпачку була маленька тріщина. Ірина дивилася саме на неї, поки лікарка не назвала її ім’я.

— Що далі? — спитала вона.

Лікарка пояснила план.

Операція. За результатами остаточної гістології та лімфатичних вузлів вирішать щодо додаткового лікування. Радіотерапія дуже ймовірна після органозберігаючої операції. Хіміотерапія — залежно від характеристик пухлини й вузлів.

— Коли операція?

Назвали дату.

Ірина відкрила щоденник.

Того дня був технічний прогін.

Вона автоматично сказала:

— У мене прогін.

Лікарка подивилася.

Ірина сама закрила щоденник.

— Я знаю. Дурниця.

— Не дурниця. Просто прогін перенесе хтось інший.

Ірина провела пальцем по запису в щоденнику й закреслила прогін.

— Так.

Вийшла з лікарні й десять хвилин стояла на вулиці, не знаючи, куди йти.

Потім подзвонила Клер.

— Ну?

Ірина сказала:

— Рак.

На іншому кінці тиша.

— Ти де?

— Біля лікарні.

— Стій там.

— Я можу сама доїхати.