Розділ 39

🎧…Out of My League — Fitz and The Tantrums

Цей ранок був особливим. Спокійний, але водночас натягнутий, як струна. День фіналу. Я розплющив очі за пів години до будильника. Сон миттєво зник, поступаючись місцем чистій зосередженості. Серце билося рівно, але в грудях розгорався той самий спортивний азарт. Чорний шкіряний браслет на зап'ясті холодив шкіру. Я подивився на нього й усміхнувся. Цей браслет і зірочка на шиї Лілу пов'язували нас міцніше за будь-які слова. Тишу порушила вібрація смартфона.

Л: Сьогодні твій день. Я вже збираюся. І буду кричати найгучніше за всіх.❤️

Нижче було фото Лілу у формі групи підтримки. Вона була повністю зібрана й виглядала просто карколомно. Червона помада підкреслювала яскраве ластовиння і, безперечно, дуже їй пасувала. Я підвівся на ліктях, відчуваючи, як венами ніби пустили чистий струм.

Б: Ти виглядаєш занадто сексуально, у мене через тебе фокус зміщується. 😏 Тепер у «Ведмедів» жодного шансу. Люблю тебе.❤️

Слідом я надіслав їй стікер із двома котами, які обіймаються.

Л: Ти вкрав моїх котів? 😂

Я усміхнувся, друкуючи відповідь.

Б: Не вкрав, вони тепер спільні.

Л: З чого б це?

Б: Я теж до них прив'язався.

Л: До котів?

Б: До їхньої господині. Коти йшли в комплекті. ❤️

Я відкинув телефон і різко підвівся з ліжка, відчуваючи стовідсоткову готовність. До гри залишалися лічені години, і ми збиралися забрати цю перемогу.

Я пройшов на кухню, де мене зустрів запах свіжої кави та тостів. Мама, накинувши на плечі кардиган, відвернулася від плити й м'яко усміхнулася.

— Капітан уже готовий до бою? — ласкаво запитала вона, ставлячи тарілку із ситним сніданком. — Напружений так, ніби збираєшся зрушити кошик разом зі стійкою. Розслабся, Бренді. Ти найкращий, я в тебе вірю. І Лілу теж.

— Дякую, мамо, — усміхнувся я. Згадка про Лілу одразу допомогла скинути залишки напруги.

Я швидко розправився з їжею, на ходу допиваючи каву, і підхопив свою спортивну сумку.

— Усе, я побіг, — кинув я біля дверей. — Ти не поспішай, спокійно збирайся й їдь на таксі трохи пізніше. Лілу зустріне тебе біля головного входу й проведе на трибуну, добре?

— Домовилися, любий. Успіху, — крикнула вона мені наздогін, коли я вже вилітав за двері.

Прохолодний вітер ганяв листя парковкою кампусу, де стояв величезний автобус. Хлопці закидали свої сумки до багажного відділення, шумно перемовляючись. Фінал мав пройти на чужій арені, і це додавало мандражу. Я заскочив до салону одним із останніх, зайняв місце біля вікна й усю коротку дорогу мовчки дивився на вулиці, подумки налаштовуючись на гру.

Чужа роздягальня зустріла нас незвичними сірими стінами, запахом свіжої фарби та гуми. Тренер Андерсон ходив перед тактичною дошкою, роздаючи останні жорсткі настанови.

— Нам потрібен цей кубок, хлопці! Захист на межі фолу, підбирання виривати зубами. Ясно?!

— Легше, тренере. Ми їх так закопаємо, що їхній групі підтримки доведеться викликати поліцію, — усміхнувся Тайлер, і роздягальнею прокотився короткий смішок.

Напруга в повітрі була майже відчутною. Карлос мовчки сидів на лавці, перебинтовуючи гомілковостоп. Майкл застиг поруч і лише зрідка хрустів пальцями. Енді біля дзеркала поправляв гетри.

Дивлячись на хлопців, я відчував величезну відповідальність за кожного з них як капітан. Сьогодні все, через що ми пройшли, мало привести нас до мети. Сьогодні я приведу команду до золота.

Важкі двері розчинилися, і на нас обвалився оглушливий рев трибун. Осліплювальне світло прожекторів вдарило по очах. Крокуючи на чолі команди, я крізь спалахи камер шукав очима один-єдиний сектор.

І знайшов. Вогняно-руде волосся одразу кинулося у вічі. Поруч сиділа мама. Побачивши мене, Лілу широко усміхнулася й підняла руку. Я спіймав її яскравий погляд і відчув, як м'язи наливаються силою.

Мандраж випарувався з першим же ударом м'яча об паркет. «Ведмеді» одразу ж підтвердили свій статус. Вони грали жорстко, на межі фолу. Рахунок ішов очко в очко, і за кожен сантиметр майданчика доводилося боротися.

У середині першої половини гри Тайлер на шаленій швидкості увірвався в трисекундну зону, стягнув на себе трьох захисників і всліпу видав пас із-за спини. М'яч прилетів прямо в руки Майкла, який одразу ж поклав триочковий, змусивши трибуни заревіти від захоплення.

Відповідь прилетіла миттєво. Потужний центровий «Ведмедів» пішов на таран і жорстко відштохнув Карлоса вбік. Суддя промовчав, і суперник заніс м'яч у кошик, ще й й кинув у наш бік кілька брудних образ.

— Спокійно, хлопці, повернемо своє, — холодно кинув я, повертаючись на позицію.

Суперники продовжували тиснути, але Енді в одному з моментів буквально вирвав м'яч у падінні, зробивши найважливіше перехоплення. І ми повернули своє.

Наприкінці першої половини Тайлер рвонув у контратаку й навісив ідеальну передачу прямо під кошик. Я стрибнув, зависнувши над захисниками, перехопив м'яч і вбив його згори двома руками в кошик. Трибуни божеволіли.

Приземлившись, я підвів голову й одразу знайшов очима потрібний сектор. Лілу та мама обіймалися й щось кричали, явно намагаючись перекрити загальний гул. Я усміхнувся й коротко відсалютував їм двома пальцями, перш ніж знову рвонути в захист.

На велику перерву ми йшли з мінімальним відривом, важко дихаючи й витираючи піт з лоба. Я дійшов до лавки, гепнувся на сидіння, відкинувся назад, жадібно ковтаючи крижану воду. Форма липла до спини, легені горіли, а м'язи вже починало неприємно тягнути.

Рахунок на табло був небезпечно близьким і нагадував, скільки ще сил доведеться залишити на цій арені.

Але тут світло трохи приглушили, увімкнувши клубні софіти, і під біт треків на майданчик увірвалася наша група підтримки. Я перевів погляд на паркет — і все інше миттєво відійшло на другий план. У центрі танцювальної зв'язки, запалюючи команду та трибуни своєю енергією, була Лілу. Її хвіст злітав у такт рухам, на губах грала найщиріша усмішка, а очі сяяли. Вона рухалася легко, пластично й упевнено. У якийсь момент Лілу на секунду зафіксувала свій погляд прямо на мені й послала повітряний поцілунок, дзвінко розсміявшись.