Розділ 34

🎧Pull Me Down — Mikky Ekko

На кампус опустилися сутінки. Зайнялися ліхтарі вздовж доріжок, а вікна гуртожитків одне за одним наповнювалися теплим світлом. Для Лілу та Брендона цей вечір мав стати особливим — їхнім першим справжнім побаченням без зайвих очей.

У своїй кімнаті Лілу стояла перед дзеркалом. Серце схвильовано калатало. Вона нанесла легкий макіяж і підійшла до шафи. На вішалці висіла смарагдова сукня — та сама, яку дівчина колись вирішила вдягти тільки для Брендона, коли вони будуть удвох. Тканина м'яко ковзнула по тілу, облягаючи струнку фігуру й відтіняючи яскравий колір її волосся. Лілу застебнула замок, завмерла на секунду перед дзеркалом і усміхнулася своєму відображенню. Сьогодні їй хотілося виглядати особливо красиво. Для нього.

Тим часом у своїй квартирі Брендон закінчував приготування. Перед дзеркалом у передпокої він застібав останні ґудзики на білій сорочці. Хлопець поправив класичні темні штани, накинув зверху піджак і на секунду опустив руку в кишеню. Пальці натрапили на маленьку коробочку. Брендон обережно стиснув її, відчуваючи, як усередині розливається тепло. Сьогодні його полярна зірка нарешті отримає свій маленький символ.

Невдовзі його машина зупинилася біля дверей гуртожитку. Брендон вийшов з авто й став чекати біля входу, з незвичним хвилюванням поглядаючи на двері. Коли вони нарешті відчинилися, він завмер.

Лілу йшла до нього й при світлі ліхтарів виглядала просто сліпучо. Поверх сукні було накинуте легке пальто, а руді локони м'яко падали на плечі. Його погляд ковзнув по ній зверху вниз і знову повернувся до обличчя. Здається, сьогодні йому доведеться докласти чимало зусиль, щоб поводитися пристойно.

— Привіт, — тихо сказала вона, підходячи ближче.

— Привіт. — Брендон обережно притягнув Лілу за талію й ніжно поцілував у щоку. — У тебе не вийде прикриватися від мене помадою.

— А я й не прикриваюся, — спалахнула Лілу. — Просто хочу сьогодні бути красивою.

Брендон усміхнувся, ще раз окинувши її поглядом.

— Повір, у тебе вийшло, — видихнув він, відчиняючи перед нею дверцята машини. — Ти неймовірна, Лілу.

Вони поїхали в невеликий затишний ресторанчик у центрі міста. За вікнами миготіли вогні вечірніх вулиць, а в салоні тихо грала музика. Брендон раз у раз поглядав на Лілу, зовсім не намагаючись це приховати. Вона щоразу ловила його погляд, збентежено усміхалася й відверталася до вікна, але через хвилину сама дивилася в його бік.

Ресторан зустрів їх приглушеним теплим світлом і затишною атмосферою. Брендон забронював столик у глибині залу, подалі від шумних компаній. Офіціант прийняв замовлення, і невдовзі на столі з'явилися вишукані страви, а в келихах — легке шампанське. Лілу зробила невеликий ковток, із ніжністю розглядаючи Брендона.

— Знаєш, — зізналася вона. — Так незвично бачити тебе в такому вигляді. Тобі дуже личить костюм, ти справжній джентльмен.

— Дякую, бунтарко. — Він тихо розсміявся. — Обіцяю подумати над тим, щоб з'являтися в такому вигляді частіше. Хоча б в особливі свята.

— Не треба занадто часто, — усміхнулася Лілу.

— Це ще чому? — Брендон підняв брову.

Лілу знову зробила ковток шампанського й затримала на ньому погляд довше, ніж зазвичай.

— Відволікає.

— А я ще біля гуртожитку переживав, що тільки мені сьогодні важко поводитися пристойно, — задоволено усміхнувся він.

Лілу спалахнула й сховала усмішку за келихом.

— Що? Я просто радий, що проблема взаємна.

Вона похитала головою, продовжуючи усміхатися. Вони ще трохи теревенили, насолоджуючись вечерею й нікуди не поспішаючи. Розмова перестрибувала з навчання на нескінченні тренування та майбутню поїздку. Лілу задумливо покрутила келих за ніжку.

— Слухай, я давно хотіла запитати. Чому саме баскетбол? З твоїми даними ти міг би піти в будь-який спорт.

— Насправді все примітивно. — Брендон відкинувся на спинку стільця. — До старшої школи я був дуже непосидючим малим із шилом в одному місці. Постійно пропадав на спортивних майданчиках. Учитель фізкультури помітив, що в мене хороша фізична підготовка й непогані дані. Саме він спонукав мене спробувати. І я втягнувся. Цей драйв, азарт і швидкість. Ні з чим не зрівнянне відчуття, Лілу.

Вона уважно слухала, не перебиваючи. Їй подобалося бачити Брендона саме таким — хлопцем, який колись закохався у свою справу й просто не міг зупинитися. Але розмова про баскетбол неминуче нагадала про фінал.

— Брендоне, мені трохи не по собі, що доведеться тебе залишити прямо перед фіналом, — поділилася дівчина, крутячи виделку. — Ти виснажуватимеш себе тренуваннями один, без мене. Я за тебе переживатиму.

Брендон м'яко усміхнувся. Турбота Лілу гріла йому душу. Він опустив руку в кишеню піджака й намацав коробочку.

— Лілу, подивися на мене, — попросив хлопець.

Вона підняла на нього очі. Брендон простягнув руку через стіл і поклав перед нею оксамитову коробочку.

— Це тобі, — тихо сказав він. — Щоб ти не переживала й завжди пам'ятала, що навіть за сотні миль я завжди поруч.

— Мені?

Лілу розгублено перевела погляд із Брендона на коробочку.

— Тобі, — усміхнувся він. — Відкривай.

Пальці Лілу злегка тремтіли, коли вона відкривала кришку.

— Брендоне... як красиво, — прошепотіла вона, розглядаючи кулон. — Зірочка?

— Так. — Брендон накрив її вільну руку долонею. — Ти подарувала мені браслет, з яким я не розлучаюся. І мені хотілося, щоб у тебе теж була частинка моїх почуттів. Коли я побачив цю зірку, то одразу подумав про тебе. Ти стала моїм орієнтиром, Лілу. Поруч із тобою я нарешті зрозумів, чого хочу насправді. Дивись на неї й знай — я завжди чекаю на тебе вдома.

Лілу знову подивилася на маленьку зірку, потім перевела погляд на Брендона. Він говорив абсолютно серйозно. Це були не просто красиві слова, і від усвідомлення цього до горла підступив теплий клубок.

Брендон підвівся зі свого місця, узяв із коробочки прикрасу й підійшов до неї ззаду. Вона обережно підняла волосся, відкриваючи шию. Він застебнув тонкий замочок ланцюжка, а потім нахилився й ніжно, майже невагомо поцілував її трохи нижче вуха.