Розділ 32

🎧All I Want — Codaline

Ранок наступного дня зустрів кампус сірою, тьмяною прохолодою. На парі зі спортивного менеджменту місце Брендона залишалося порожнім. Викладач хмурився, ставлячи позначку в журналі, а Тайлер раз у раз поглядав на стілець капітана. Він знав, що після тренування Брендон збирався забрати Лілу й влаштувати їй побачення. Але щоб після цього не з'явитися на пари? Щось явно пішло не так.

Лілу відсиділа лекції як у тумані. Вона не чула жодного слова викладачів, механічно вимальовуючи в блокноті рвані лінії. На великій перерві Лілу навіть не пішла до їдальні. Їсти абсолютно не хотілося, тому всю перерву вона просиділа на своєму місці, бездумно дивлячись в одну точку. Щойно остання пара закінчилася, Лілу кулею вилетіла з корпусу й зачинилася в кімнаті.

Тут її нарешті прорвало. Лілу сиділа на підлозі, прихилившись до ліжка й притулившись обличчям до колін. По щоках текли гарячі сльози. Їй було дико страшно. У голові спливали слова Міранди. Щоразу, як Лілу заплющувала очі, вона бачила Брендона — того нахабного, впевненого в собі красеня, який отримує все, що захоче. Навколо нього завжди були натовпи красунь, з якими не потрібно було довго морочитися.

А з нею нічого не було просто. Лілу згадала, як сама зізналася йому, що їй потрібно більше часу. Брендон тоді, не роздумуючи, сказав, що чекатиме стільки, скільки знадобиться. І жодного разу не спробував її квапити. Але тепер це лякало найдужче.

А що як вона для нього — лише черговий складніший трофей, який цікавіше здобувати?

Лілу підняла заплакані очі й подивилася на букет. Півонії стояли на столі — все ще такі красиві, як учора, коли Брендон простягнув їх із задоволеною усмішкою. Нова хвиля сліз обпекла очі. Лілу було боляче не через те, що в нього було минуле — вона все розуміла. Їй було боляче від думки, що вона нарешті зважилася довіритися Брендону, а тепер уперше злякалася, що могла помилитися.

Лілу витерла сльози, встала й підійшла до чайника. Сидіти й просто плакати вже не було сил. М'який аромат м'яти наповнив кімнату, коли в двері постукали. Дівчина здригнулася, і серце болісно стиснулося.

«Брендон?»

— Я зайнята, йдіть, — крикнула вона, але голос зрадницьки надламався.

Стук повторився, але з-за дверей пролунав зовсім інший голос.

— Лілу, відчини, це Тайлер. Я знаю, що ти там! Будь ласка, це терміново.

Лілу завмерла. Тайлер? Трохи завагавшись, вона все ж відчинила двері.

— Привіт, слухай, ти не зна... — Тайлер осікся на півслові, варто було йому побачити її обличчя.

Очі Лілу почервоніли й припухли від сліз, і приховати це було неможливо. Він округлив очі, але зробив крок у кімнату, прикривши за собою двері.

— Оу, Лілу, що сталося? — співчутливо запитав Тайлер. — Ти плакала? На тобі лиця немає. Де Брендон? Його не було на парах, на дзвінки не відповідає, я думав, він у тебе, але тепер бачу... Ви посварилися?

Лілу відвела погляд, стискаючи чашку з чаєм. Розповідати про те, що сталося, та свої страхи вона не збиралася.

— Усе нормально, Тайлере, — збрехала вона, поставивши чашку на стіл. — Посперечалися трохи. Нічого особливого. Я не знаю, де він.

Тайлер уважно подивився на Лілу, потім кинув погляд на букет і важко зітхнув.

— Нічого особливого, кажеш... — м'яко сказав він. — Лілу, я знаю Брендона сто років. Він би ніколи не пропустив лекції просто так, особливо перед фіналом.

Тайлер зробив крок ближче й взяв Лілу за плечі. Вона не відсторонилася, тільки опустила голову, ховаючи очі.

— Я не знаю, що між вами сталося. Це ваша справа. Але якщо ти думаєш, що ти для нього чергова інтрижка, то помиляєшся.

Лілу підняла на нього заплаканий погляд, і Тайлер кивнув.

— Ага, виходить, вгадав. Слухай, Лілу, — продовжив він. — До тебе Брендон був досить егоїстичним хлопцем. Його хвилював тільки баскетбол, як він виглядає і з ким би добряче потусити. Але з тобою він став живим, людяним. Ми спочатку його не впізнавали. Ти б бачила його очі, коли він хизувався твоїм браслетом у душовій. Він сяяв, Лілу! Я ніколи не бачив, щоб він на когось дивився так, як на тебе. Тож якщо він і облажався, повір, він зараз божеволіє від думки, що образив тебе.

Тайлер обережно обійняв Лілу за плечі, відсторонився й попрямував до виходу.

— Я поїду до нього додому, перевірю, поки він дурниць не наробив. А ти випий чаю й видихни. Він тебе любить, Лілу. Це навіть сліпому видно.

Двері за Тайлером зачинилися.

Любить?

Лілу подивилася на свої долоні, які ще пам'ятали тепло Брендона. Перед очима спливло, як він спав у неї під боком — беззахисний і втомлений. Згадався вечір із Ґрейс: вечеря, розмови на кухні й те, як природно Брендон впустив її в цю частину свого життя. Слова Тайлера про браслет тепер звучали інакше. Брендон навіть хизувався ним перед хлопцями.

Хіба стала б людина, для якої вона всього лише чергова, так дорожити звичайною підвіскою? Став би він приповзати до неї серед ночі, просто для того, щоб обійняти? А знайомити зі своєю мамою? Чекати стільки, скільки їй знадобиться, і жодного разу не квапити її?

Усередині, крізь страх, боязко пробивалося розуміння, що Тайлер мав рацію. Брендон знову й знову показував їй своїми вчинками, наскільки вона йому дорога. І, напевно, зараз божеволів, думаючи, що вона від нього відмовилася.

Лілу перевела погляд на телефон. Страх виявитися «черговою» потроху відступав, поступаючись місцем зовсім іншій тривозі. Чому Брендон не відповідає Тайлеру? І де він узагалі був увесь день?

***

Я лежав на дивані у вітальні просто в одязі та кросівках. Голова розколювалася, немов у неї впилися тисячі голок. У двері наполегливо постукали. Я зі стогоном підвівся. В очах темніло. Стук повторився. Я повільно поплентався до дверей. На порозі стояв Тайлер.

— Доброго ранку! — весело крикнув він, заходячи до квартири. — Ти зовсім здурів?

— Тайлере, заткнися, — простогнав я, розвертаючись на кухню.