Розділ 27

🎧The Woods — Hollow Coves

Кімната Лілу нагадувала поле бою, де головною зброєю були вішалки, сукні та джинси. На ліжку й стільцях стопками лежали речі, а в центрі цього хаосу з розгубленим виглядом стояла сама Лілу.

— Ні, це нікуди не годиться! — Вона притискала до себе смарагдову сукню. — Вона занадто обтисла. Його мама живе в Парижі! А я матиму вигляд, ніби зібралася на вечірку в гуртожитку.

Стейсі сиділа на підвіконні з чашкою чаю. Вона оглянула подругу, зробила ковток і забрала в неї річ.

— Смарагдовий тобі дуже личить, але цю сукню ми залишимо для побачень тет-а-тет. Йому корисно тренувати пульс, — підморгнула подруга. — Відставити паніку! Тягни ось ті коричневі штани.

Після ще п'ятнадцяти хвилин запеклих суперечок ідеальний образ нарешті був зібраний. Лілу обрала бордовий кашеміровий гольф і коричневі вовняні штани. Образ доповнював лаконічний шкіряний ремінь.

— Ну ось! — Стейсі сплеснула в долоні. — Розумниця, красуня й інтелектуалка. Ідеально. У Брендона відвисне щелепа, а його мама одразу зрозуміє, що в її сина приголомшливий смак.

Лілу усміхнулася й сіла за стіл. Настав час макіяжу. Вона нанесла легкий тон, який вирівняв і без того гарну шкіру. Рожеві рум'яна освіжили обличчя, а бордова туш, густо нанесена на вії, зробила очі ще виразнішими. Наприкінці Лілу нанесла пальцем тінт для губ і розпустила волосся.

— Як тобі? — Обернулася вона до подруги.

Стейсі примружилася, підійшла ближче й поклала руки їй на плечі.

— Ти прекрасна, Лілу. Справжня, ніжна й дуже стильна. Іди й підкори там усіх. Брендон уже напевно гріє машину під вікнами.

Лілу повернулася назад до дзеркала й глибоко вдихнула. Слова подруги та її впевнена усмішка подіяли — напруга потроху спадала. Брендон усе ж таки вже обрав її.

***

Я сидів у машині, міцно стиснувши пальцями кермо, раз у раз поглядаючи на масивні двері гуртожитку. Двигун тихо бурчав, але всередині в мене все одно свербіло від передчуття. Перед вечерею я й сам трохи нервував, але зараз найбільше мені хотілося нарешті побачити Лілу.

Двері нарешті розчинилися, і вона вийшла на ґанок. Від її вигляду в мене перехопило подих. Лілу мала такий природний і дуже гарний вигляд. Я одразу заглушив мотор, вийшов із машини й пішов їй назустріч.

— Вау! — тільки й зміг сказати я, перехоплюючи її за талію та притискаючи до себе. — Лілу, ти виглядаєш чудово. Мама точно капітулює без бою.

— Правда? — Вона збентежено зазирнула мені в очі.

Я коротко поцілував її, вдихаючи вже такий знайомий аромат карамельного парфуму.

— Правда. Поїхали, поки я не передумав і не увіз тебе подалі від сімейних вечерь.

Ми сіли в машину й рушили з місця. Лілу пристебнула ремінь і повернулася до мене.

— Брендоне, а твій тато? Він теж буде на вечері? Ти про нього майже не розповідав.

Я мимоволі насупив брови. Про батька говорити не хотілося, особливо зараз, коли настрій був таким хорошим.

— Ні. Батька я не запрошував. Він бізнесмен, постійно в роз'їздах. — Я спробував надати обличчю спокійнішого виразу. — Ми, скажімо так, дуже мало спілкуємося. Здебільшого у свята або коли йому потрібно дізнатися, які в мене успіхи в баскетболі. У нього давно своє життя, у мене своє.

Лілу уважно слухала й, мабуть, уловила жорсткі нотки, які з'являлися в моєму голосі, коли я говорив про батька. Вона м'яко поклала свою долоню на моє коліно. Я на секунду опустив погляд на її пальці. Простий дотик несподівано допоміг відпустити напругу.

— Мені прикро, — тихо сказала вона. — Але круто, що мама змогла приїхати.

— Так, це точно. — Я накрив її руку своєю. — До речі, ми майже приїхали. Ти ж уперше будеш у мене вдома.

— Так. — Лілу обернулася до вікна, розглядаючи житловий комплекс із високими вікнами. — Хвилююся, якщо чесно.

— Не варто. Це велика квартира, ми жили тут усією сім'єю до того, як батьки розлучилися, — розповів я, заїжджаючи на парковку. — Після їхнього розлучення мама одразу виїхала до Парижа, а коли я вступив до університету, батько придбав собі нову квартиру, а цю залишив мені. Так і живу тут донині. Рідні стіни, скажімо так. Я радий, що приведу тебе туди.

Я припаркував машину й заглушив двигун. На секунду мій погляд затримався на Лілу. Дівчата бували в моїй квартирі й раніше, але жодну з них я не привозив знайомити з мамою. З Лілу ж це здавалося абсолютно природним.

Ми вийшли з машини й попрямували до будинку. Лілу міцно тримала мене за руку й майже не говорила, то поправляючи волосся, то розправляючи гольф. Я з усмішкою спостерігав за її спробами приховати хвилювання. Уже в ліфті вона раптом завмерла й схопила мене за рукав.

— О ні, я ж хотіла купити квіти, — у паніці прошепотіла Лілу. — Я йду в гості з порожніми руками.

Я мимоволі розсміявся й притягнув її до себе за плечі.

— Гей, Лілу, не варто переживати. — Я поцілував її в маківку. — По-перше, моя мама терпіти не може зрізані квіти, а по-друге, ти сама — найкращий подарунок, повір.

Лілу підняла на мене очі, роздуваючи ніздрі й кумедно підтискаючи губи. Зараз вона нагадувала одного з тих незадоволених котів, яких постійно надсилала мені в повідомленнях.

Я не втримався й усміхнувся ще ширше. Ліфт тихо звякнув, і двері розсунулися. Ми підійшли до дверей квартири. Я повернув ключ у замку, пропускаючи Лілу вперед у передпокій. Назустріч нам із вітальні одразу вийшла мама.

— О, ви нарешті приїхали. — Її голос пролунав тепло й мелодійно.

— Мамо, знайомся, це Лілу, — усміхнувся я, акуратно підштовхуючи притихлу дівчину. — Лілу, це моя мама, Ґрейс.

Мама зробила крок назустріч, і її очі засяяли. Вона м'яко взяла Лілу за руки, уважно вдивляючись у її обличчя.

— Яка ти красива, Лілу! — захопилася мама. — А це руде волосся... Справжнє золото! У Парижі зараз усі божеволіють від такого благородного відтінку. Я просто зачарована.
Я мимоволі усміхнувся. Мама не зраджувала собі. Професійний погляд одразу зачепився за зовнішність Лілу. Але по сяйву в її очах я бачив, що кожен комплімент був щирим. І сперечатися мені не було з чим.