Розділ 13

Раннє сонце освітлювало майданчик, де я вирішив розпочати день «Х» із пробіжки. Сьогодні вирішальна гра із «Яструбами», від якого залежить, чи вийдемо ми до фіналу змагань. Перед ним не завадило б провітрити голову. Минулого разу ми вийшли смиканими й невпевненими, а закінчили командою, що остаточно розпалася. Сьогодні все було інакше. Ми зігралися, Майкл уже освоївся в команді, а я більше не почувався так, ніби мушу тягнути все на собі.

У легкому темпі, під музику, я намотував кола, намагаючись зберегти цей спокій до самої гри.

Щоправда, варто було згадати останній вечір із Лілу, як від спокою мало що залишалося. Перед очима знову поставала вона в теплому світлі гірлянд, її обличчя зовсім близько й короткі обійми на прощання.

Я додав гучності в навушниках. Ось про це перед грою думати точно не вартувало. Але не вийшло. Пробіжку перервав звук повідомлення.

Л: Доброго ранку! Успіху на сьогоднішній грі!

Б: Доброго ранку! Дякую! Ти прийдеш?

Я чекав на відповідь, продовжуючи повільно бігти. Мені справді хотілося побачити Лілу на трибунах. Але після всього, що я встиг помітити в її реакціі на Арчі, до останнього сумнівався, що вона наважиться прийти.

Л: Прийду, обов'язково.

Я видихнув й мимоволі всміхнувся. Таймер на смартгодиннику сповістив, що час закруглятися. Часу до гри залишалося зовсім небагато.

***

У роздягальні було незвично тихо. Але в цій тиші не відчувалося колишнього напруження. Тайлер мовчки затягував шнурки, Майкл кілька разів прокрутив м'яч у руках, Карлос зосереджено розминав плечі. Навіть Енді сьогодні не зависав у телефоні. Нікого не потрібно було підбадьорювати. Кожен знав, що має робити. Андерсон зробив свою справу.

За стінами вже гуділи трибуни. Фанат заповнювали сектори, розгортали плакати й розмахували прапорцями. Я видивлявся серед них Лілу, але вона поки не з'являлася.

— Хлопці, — промовив я, готуючись до виходу на паркет. — Сьогодні ми не підемо на поводу в Арчі. Головне — залишатися командою.

Коли ми вийшли, трибуни вибухнули криками та свистом дудок. Серед вболівальників я помітив Міранду. Замість звичного підморгування я лише коротко кивнув їй і відвів погляд.

Поруч з нею сиділа Рейчел із тим самим хлопцем із фотографії, через якого Енді ще недавно мало не збожеволів. Я машинально глянув на друга. Він теж їх помітив — на секунду стиснув щелепи, але майже одразу відвів погляд і продовжив розминатися. Судячи з його вигляду, сьогодні він точно не збирався дозволяти Рейчел вплинути на свою гру.

Повітря в залі миттєво наелектризувалося, коли ми зустрілися поглядами з Арчі. Той усміхнувся, щось шепнув своїм хлопцям, від чого ті знущально зареготали. Але жоден мускул на моєму обличчі не здригнувся. Не сьогодні, Арчі, не сьогодні.

Пролунав пронизливий стартовий свисток, і з першої ж секунди гра перетворилася на справжню м'ясорубку. Арчі одразу дав зрозуміти, що знову гратиме жорстко й брудно, на межі фолу. Нерви були натягнуті, як гітарні струни. Очки на табло змінювали одне одного з величезними труднощами — йшла рівна, виснажлива боротьба.

Цього разу Арчі обрав мене своєю головною мішенню. За кожної зручної нагоди, у захисті чи в атаці, він ішов на провокації — то непомітно штовхав ліктем у бік, то наступав на шнурки, то сипав отруйними коментарями. Але ми з хлопцями не реагували. Тайлер із Майклом читали один одного й передавали м'яч не дивлячись. Карлос спрямовував свою імпульсивність у проходи, грав жорстко, але, на відміну від Арчі, без бруду. Енді підстраховував у найвідповідальніші моменти. Арчі виходив із себе, бачачи, що його методи не працюють.

Отримавши пас від Тайлера, я попрямував в атаку. Арчі рвонув на перехоплення, але на шаленій швидкості я вже злетів у повітря просто перед кільцем «Яструбів». М'яч різко провалився в сітку зверху вниз. Трибуни знову завили. Повертаючись у захист, я підняв свій погляд угору й спіймав щасливий, сяючий погляд Лілу. Вона все ж прийшла! Я усміхнувся й коротко відсалютував їй двома пальцями від скроні. Дівчина зніяковіла, але продовжила аплодувати.

Я перевів погляд на Арчі. Той важко дихав і зло дивився на мене. Кинувши короткий погляд на трибуну, він зрозумів, кому був адресований мій жест, і хижо усміхнувся. У наступній атаці Арчі навмисно пішов на зближення. Я жорстко зустрів його в захисті, перекриваючи прохід. Ми зіштовхнулися плечима. Арчі скористався ситуацією.

— Сподіваєшся виграти, капітане? — зло кинув він. — Думаєш, вона оцінить і з радістю стрибне до тебе в ліжко?

— Заткнися, Арчі, — я стиснув кулаки. — Не втягуй її сюди.

— Запізно, — Арчі усміхнувся, не розтискаючи губ.

На секунду я завмер. Невже цей покидьок зробив щось дійсно страшне й сміє ще насміхатися з цього? Суддя дав свисток, вимагаючи продовжити гру.

— Запитай у неї сам. Раптом їй сподобалося, — кинув хлопець наостанок.

Ці слова вдарили по мені сильніше, ніж будь-який лікоть у ребро. Усередині все закрижаніло, а потім закипіло з новою силою. Я більше не міг стримуватися. Секунда — і мої пальці вчепилися в комір Арчі. Тканина натягнулася й тріснула. Я рвонув його на себе й з розмаху кинув його спиною на паркет. Глухий удар пройшовся залою. Я опинився зверху, втискаючи Арчі передпліччям у груди. Права рука, стиснута в кулак, готувалася завдати удару.

— Я тебе знищу, — рикнув я.

Трибуни завили, пролунали свистки суддів. «Яструби» побігли рятувати свого капітана, але Тайлер і Карлос розтовкли суперників і вдвох учепилися в мене мертвою хваткою, намагаючись відтягнути назад.

— Брендоне, відпусти його! Дискваліфікують же! — благав Тайлер, з усієї сили утримуючи мене за плечі.

Я слухняно відпустив Арчі, якого вже відтягували свої. Якось нас  вдалося розвести. Тренери й судді сперечалися, яке рішення винести щодо цього випадку, поки трибуни свистіли так, що закладало вуха. Швидка нарада — обом технічні фоли й останнє попередження. Якби я вдарив цього виродка, мене б вишвирнули зі змагань до наступного року.