Розділ 8

Нарешті ритмічний стук м'ячів і свист кросівок більше не здавався хаотичним — у ньому з'явився спільний такт.

Майкл перестав намагатися завершувати всі свої атаки наодинці. Опинившись під кільцем в оточенні захисників, він не пішов на таран, а різко розвернувся й передав пас Карлосу. Карлос, упіймавши м'яч, на секунду завмер. Холоднокровно оформивши чистий триочковий, він просто кивнув Майклу. Енді намагався прийти до тями після похмілля. Мав він вигляд, м'яко кажучи, не дуже.

— Гей, Енді, якщо тебе знудить, роби це в бік суперників, — Тайлер був у своєму репертуарі. — Буде їм біологічна атака!

Здається, напруга після поразки від «Яструбів» нарешті почала спадати. Я бігав залом, раз у раз закидуючи м'ячі в кільце. Стало легше контролювати гру, роздавати вказівки. Відповідальність за команду перестала тиснути важким тягарем.

— Подивіться на Брендона! — кивнув Тайлер на мене. — Він ніби літає по паркету. У чому ж причина?

Я лише коротко посміхнувся. Справа була не тільки в злагодженості команди. Я нарешті розклав по поличках думки про Лілу. Мені варто було просто почекати і познайомитися з нею ближче. Переконатися, що з нею все гаразд, отримати відповіді на свої запитання — і тоді мене нарешті відпустить. Тому майбутня зустріч у «Ліберті» здавалася не тільки корисною, але й, чесно зізнатися, приємною.

— Гаразд, на сьогодні досить, — містер Андерсон з'явився нізвідки. — Хоч я й не бачив більшу частину тренування через нараду, ви мене сьогодні тішите. Нарешті я бачу команду, а не купку шпани з двору. Відпочивайте.

— Дякуємо, тренере, — підморгнув Тайлер.

Невдовзі в роздягальні Енді повідомив нам новину.

— Хлопці, у Дрейка знову намічається вечірка в наступну п'ятницю!

Хлопці радісно загули, махаючи рушниками.

— Енді, ти ще до тями не прийшов після своєї «вечірки», — усміхнувся я, дістаючи рушник із шафки.

— Так, а ще ми не хочемо слухати твої соплі про Рейчел, — засміявся Тайлер, штовхаючи Енді кулаком у плече.

— Та ну вас, хлопці! Класна тема. У Дрейка ж найкрутіші вечірки, — Енді не вгамовувався. — Підемо?

— Підемо, звісно, — кивнув я. Тільки тренування не пропускаємо.

***

На наступний день після пар Тайлер і Енді попросили мене підкинути їх до спортивного магазину. Торговий центр якраз був по дорозі.

— Брендоне, які плани? — запитав Енді.

— Їду в «Ліберті», — якнайбайдужіше відповів я, повертаючи на перехресті. — На каву з Лілу.

Хлопці одночасно зашуміли.

— Це що, побачення? — Енді багатозначно повів бровами.

— Ні, ти забув, чуваче, у нас спільна презентація від Робертса.

— Якщо це не побачення, то замов там за мене слівце. Розкажи, що я дуже крутий, сильний і в мене класне почуття гумору, — зарекламував себе Тайлер.

— Обов'язково. А ще романтичний, надійний і вірний, так? — фиркнув я. Зовсім не хотілося бути «піар-менеджером» Тайлера.

— Ну от, а з мене смієтеся й кажете, що я зациклений на Рейчел, — ображено промовив Енді.

— Цікаво, Лілу прийде на вечірку до Дрейка? — мрійливо сказав Тайлер.

Я чомусь сильніше стиснув кермо. Лілу зовсім не в'язалася в моїй голові з гучними вечірками Дрейка.

— Так, усе, хлопці, не забивайте мені мізки, — випалив я, паркуючи машину біля торгового центру. — Усе ж таки на мене чекає французький романтизм.

— Дякуємо, месьє, що надали своїм вірним слугам транспорт. — Тайлер жартівливо вклонився, виходячи з машини.

— Пішли вже, придурку, — зітхнув Енді.

Я посміхнувся і забив у навігатор «Ліберті». До призначеного часу залишався пристойний запас, але стирчати десь ще не було сенсу. У підсумку я все одно приїхав раніше Лілу.

Кав'ярня «Ліберті» виявилася дуже затишним і світлим місцем. Скрізь були живі рослини, грала сучасна спокійна музика й неймовірно пахло солодкими десертами.

Неймовірно пахло солодкими десертами.

Я вирішив зайняти столик біля вікна і зробити замовлення, не чекаючи Лілу. Незабаром офіціантка підійшла і поклала переді мною меню.

— Добрий день. Що будете замовляти?

— Давайте один флет-вайт і один кокосовий капучино.

Я вивчив меню і закрив його, підсунувши до краю столу. Ну що ж, запам'ятав.

— Щось з десертів хочете? — кокетливо запитала офіціантка. Судячи з бейджа, її звали Бріана. Вона затримала на мені зацікавлений погляд.

— Що порадите? — посміхнувся я.

— Візьміть наш фірмовий чізкейк. — Бріана нахилилася трохи ближче. — Також у нас дуже смачні трубочки зі збитими вершками.

— Давайте 2 чізкейки.

— Один момент! — Вона пурхнула геть, а я подивився у панорамне вікно.

Столик знаходився в тіні невеликої, але пухнастої пальми, яка відокремлювала його в ізольований куточок. Місце більше підходило для побачення, ніж для обговорення французького романтизму.

Через п'ять хвилин прийшла офіціантка з великим підносом і акуратно поставила моє замовлення на стіл.

— У вас, мабуть, побачення? Хто ж ця щасливиця? — Бріана продовжувала фліртувати.

— Ні, дружня зустріч, — холодно відповів я.

— Якщо хочеш, подзвони. Може, підемо кудись. — Вона простягнула мені візитну картку, підморгнула і пішла геть.

Я механічно зім'яв картонку в долоні і засунув у кишеню, щоб потім викинути. Через пару хвилин до кав'ярні зайшла Лілу. Волосся вона знову зібрала у високий хвіст, а вільна сорочка та джинси робили її образ зовсім простим. Помітивши мене біля вікна, вона посміхнулася і попрямувала до столика.

— Привіт, давно чекаєш? — запитала дівчина.

— Привіт, — дружелюбно відповів я. — Хвилин п'ять. Навіть устиг замовити каву й десерти. Сподіваюся, ти не проти.

— Дякую, я б не відмовилася від десерту. — Лілу сіла навпроти й вдихнула запах свого напою. — Ти взяв мені кокосовий капучино?

— А, так, ти ж казала, що він найкращий тут. 

— Це правда, дякую. Кава точно підніме мені настрій, — слабко усміхнулася вона.

— Поганий день? — обережно поцікавився я.

Лілу на секунду замовкла.