Розділ 7

Дні знову потягнулися один за одним, зливаючись у звичну, метушливу рутину. Звичний графік подіяв як анестезія. Лілу стала рідше виринати в моїх думках, і я вже майже повірив, що мене відпустило. 

А підозри щодо Тайлера й зовсім почали здаватися повною нісенітницею. Я знав друга занадто давно і за ці дні остаточно переконався, що даремно взагалі дозволив собі про це подумати. Лише роздягальня нагадувала про цей злощасний інцидент, навідріз відмовляючись мене відпускати. Головне запитання залишалося без відповіді: хто?

Я переночував у Тайлера в кімнаті, тому вранці ми разом вирушили на французьку мову, опинившись одними з перших. Аудиторія потроху заповнювалася. Невдовзі зайшла Стейсі й сіла поруч зі мною.

— Не проти? — запитала вона. — Хочеться сьогодні на задньому ряді посидіти, так краще видно.

— Ні, звісно, сиди. — Я усміхнувся, а Тайлер штовхнув мене в бік і багатозначно глянув на мене, киваючи на Стейсі.

У відповідь я тільки відмахнувся, і до кабінету зайшов містер Робертс.

— Отже, хочу повідомити, що ми повністю набрали групу, — сповістив він. — Тому як тільки всі зберуться, я, як вам і обіцяв, роздам теми для презентацій. Працюватимете ви в парах, і розподіл буде випадковим.

— Прикольно, зараз дадуть якогось зануду в пару й усе, пиши «пропало», — бідкався Тайлер. — Гей, а де Енді?

Я подивився в бік дверей. Але замість Енді до аудиторії зайшла Лілу. Я завмер.

— Гей, Лі! — Стейсі схопилася й побігла назустріч подрузі. — То ти все-таки на французьку записалася?

— Так, сюрприз! Хоч на одному курсі будемо разом, — усміхнулася Лілу, міцно обіймаючи подругу.

— Ой, класно! — Стейсі потягнула її під руку на своє місце. — І для тебе тут місце знайдеться.

— Привіт, Тайлере, — тихо привіталася Лілу.

— Привіт! Гарний вигляд маєш! — підморгнув Тайлер.

Лілу легесенько усміхнулася й подивилася на мене.

— Привіт, — промовила вона, опускаючи погляд.

— Привіт, Лілу, — відповів я.

Вона сіла поруч зі Стейсі, і та заходилася щось розповідати їй. Я ж ніби застиг. Лілу й справді мала гарний вигляд. Я б навіть сказав — привабливий. На чистому світлому обличчі майже не було косметики, хвилясте волосся вона зібрала у високий хвіст, і вдягнена була просто. Але чомусь усе це їй личило.

— Вона така красива, — промовив Тайлер, крутившись на стільці. — Раптом ми з нею в пару потрапимо, буде чудовий привід познайомитися ближче.

Цього разу слова Тайлера не викликали в мене жодних дивних думок. Лілу спілкувалася з ним абсолютно спокійно.

Містер Робертс розпочав заняття. Але я абсолютно не пам'ятаю, про що йшлося, бо весь час поглядав на Лілу, яка іноді обмінювалася фразами зі Стейсі.

Думки знову поверталися до роздягальні. Чому поруч зі мною вона щоразу напружувалася так, ніби чекала на небезпеку? І чому я почувався зобов'язаним переконатися, що з нею все в порядку?

У таких роздумах минула вся лекція, а в кінці містер Робертс узявся до жеребкування. Я не слухав, кого з ким розподілили, поки не почув своє ім'я.

— Брендон Еванс.

Я підвів очі на Робертса. Він сунув руку в коробку з іменами й дістав тонкий папірець.

— Ти будеш у парі з Лілу Вайт.

Що ж, могло бути гірше.

— Оце пощастило! — голосно шепнув Тайлер, схрестивши руки на грудях.

Я повернувся в бік Лілу. Вона ніби нічого не чула й дивилася в одну точку.

— Лілу Вайт! — покликав Робертс.

— Так, містере Робертс! — Різко підхопилася дівчина. — Пробачте, задумалася про презентацію.

— Нічого, подумаєте з Брендоном, — мовив Робертс, поправляючи окуляри. — Будете разом її представляти. Ваша тема: «Французький романтизм і концепція кохання».

І ось нарешті Лілу подивилася в мій бік. Мені здалося, чи її напружені плечі трохи розслабилися, коли вона зрозуміла, що буде в парі зі мною. Я легенько всміхнувся їй, а Робертс продовжив розподіляти пари. Тайлер усе не вгамовувався. Він був так розчарований цим жеребкуванням, що здавалося — зараз розплачеться.

***

— Куди дівся Енді? — запитав Тайлер, коли ми вийшли з аудиторії.

— Не знаю. Напиши або зателефонуй йому, — запропонував я, а сам кинув погляд назад.

Лілу про щось розмовляла з Робертсом. Закінчивши розмову, вона попрямувала до виходу.

— Про що балакали? — обережно поцікавився я.

— А? — здригнулася Лілу, складаючи записи в сумку. — Так, ні про що.

— Отже, коли будемо починати?

— Що?

— Презентацію. — Я нахилився трохи ближче, щоб вона могла мене розчути.

— А, точно. — Лілу на секунду замовкла.

— Може, сходимо на каву? — обережно запропонував я. — Обговоримо цей французький романтизм.

— Брендоне, я... — почала вона, але тут її перебив Тайлер.

— Чуваче, уяви! — вигукнув він. — Енді напився й лежить із найжахливішим похміллям. Поїхали до нього. Лілу, пробач, я його украду.

— Нічого, звісно. — Поява Тайлера ніби зняла з Лілу частину напруги.

— Я напишу тобі, добре? Попрошу твій номер у Стейсі, — додав я, вирішивши уточнити, звідки він у мене візьметься.

— Добре. — Лілу коротко посміхнулася, все ще трохи збентежена, і майже відразу поспішила геть.

Я провів її поглядом.

— Брендоне, поїхали. — Тайлер смикнув мене за рукав.

— А, точно, поїхали.

Чесно кажучи, п'яний Енді зараз мене мало турбував. Я нарешті замислився про тему презентації. Французький романтизм. Моя мама точно оцінила б. Вона й наполягла, щоб я вибрав французьку. Ну, дякую, мамо.

Ми з Тайлером стрибнули в мою машину й швидко прибули до квартири Енді, двері якої виявилися відчиненими.

— Гей, Енді, ти навіть двері не зачинив, чуваче! — крикнув Тайлер, коли ми зайшли в кімнату.

Зазвичай досить акуратна квартира Енді сьогодні виглядала так само паршиво, як і її господар. Наш друг лежав на дивані з пакетом льоду на лобі.

На журнальному столику стояли порожні пляшки, а поруч валялась відкрита пачка чіпсів.

— Тайлере, придурку, не волай, — застогнав Енді, жмурячи очі від яскравого сонячного світла.