Розділ 5

Дисклеймер: цей розділ може виявитися емоційно важким для деяких читачів. Будь ласка, враховуйте свій стан перед читанням.

Зал занурився в ту саму тишу, яка настає після великого шуму. Навіть не вірилося, що всього годину тому цей величезний простір гудів криками та тупотом. Повітря стало прохолодним, відчувався ледь уловний запах мийних засобів. Прибиральники спрацювали швидко.

Лілу йшла вздовж трибун. Вона нервово оглядала лавки, поки не помітила блиск скла під однією з них

— Слава Богу, — видихнула вона, піднімаючи забутий телефон.

— Усе так само губиш речі, Лі? 

Голос пролунав негучним ехом по всьому залу. Лілу здригнулася й різко обернулася. Десь у напівтемряві почулися кроки. За кілька секунд зʼявився Арчі, уже переодягнений у цивільне.

— Арчі? Що ти тут робиш? Зал уже зачинений, — відповіла дівчина й спустилася з іншого боку трибун.

— У переможців свої привілеї. Вирішив насолодитися перемогою. І не дарма. Доля підкидає мені приємні зустрічі, — усміхнувся Арчі, роблячи кілька кроків назустріч.

Лілу мимоволі зробила крок назад. Спогади про старшу школу миттєво накрили її хвилею неприємних відчуттів. Настирливість Арчі, його одержимість. Дівчина згадала всі брудні слівця, натяки, двозначні жарти. І його нездатність чути слово «ні».

— Ти сьогодні чудово виглядала на паркеті, — вкрадливо продовжив Арчі. — Шкода тільки, що старалася заради тих, хто не вміє тримати удар. Брендон зовсім здав, тобі не здається?

Він з ніг до голови оглянув дівчину, затримуючи погляд на її фігурі.

— Це був мій дебют. — Лілу знизала плечима. — Ми незнайомі особисто, та й ігор я дивилася небагато. А от ти, Арчі, грав брудно. Як і завжди.

Він розсміявся, і цей звук пролунав у порожньому залі сухо й неприємно.

— Так кажуть ті, хто програє. А я беру те, що хочу. І в грі, і в житті. Ти ж знаєш це, Лі?

Лілу нервово ковтнула. По спині пробіг холодок. Вона була наодинці з людиною, яка ніколи не вміла програвати.

— Мені час, — твердо сказала дівчина, повільно рухаючись до темного коридору з роздягальнями.

— Куди ти поспішаєш? — Арчі легко подолав відстань між ними, виставивши руку на стіну. — Ми не бачилися сто років. Невже навіть не привітаєш із перемогою старого друга?

— Вітаю! — натягнуто усміхнулася Лілу, пірнаючи під його руку в бік виходу. — Ти знову довів, що можеш перемогти. Сподіваюся, ти задоволений результатом.

Вона спробувала пройти далі, але хлопець притис її до стіни. Його доброзичливість кудись зникла, оголивши справжню натуру. Лілу інстинктивно смикнулася, але завмерла на місці.

— Результатом? — прошипів він, впиваючись пальцями в передпліччя Лілу. — Я розтоптав твою команду. Я принизив вашого «вожака» на очах у всіх. І це все, що ти мені скажеш? Ти завжди дивилася на мене, як на непотріб, Лілу! З самої школи.

— Тому що ти і є непотріб, Арчі! — зірвалася Лілу на крик. — Ти не змінюєшся! Ти все той самий егоїст. Пусти мене!

Арчі побагровів від люті. Пальці на руці дівчини стиснулися ще сильніше.

— О ні, дорогенька, сьогодні ти просто так не підеш! — проричав він, різко смикаючи Лілу на себе. — Ти мені з випускного дещо винна.

— Відпусти! Мені боляче! — Лілу спробувала вирватися, але Арчі був значно сильнішим.

— Нічого, потерпиш. — Арчі потягнув її в бік роздягалень. — У залі занадто багато еха. А там нам ніхто не завадить привітати одне одного... по-справжньому.

Лілу впиралася, як могла. Вона відкрила рот, щоб закричати, але він грубо випхнув важкі двері роздягальні й затягнув її всередину. Двері зачинилися. Клацнув вимикач, і різке світло лам ударило по очах Лілу, але Арчі прижмурився лише на секунду. Він різко штовхнув їі затиснув беззахисну дівчину в кутку. Лілу боляче вдарилась спиною й ледь втрималась на ногах.

— Які звабливі ніжки в тебе в цій спідниці. — Хлопець хижо облизнувся.

— Арчі, будь ласка, не чіпай мене. — Вона спробувала закликати до цого совісті.

Арчі огидно розсміявся. Від цього звуку Лілу стиснулася ще дужче. Вона й повірити не могла, що він здатний на таке.

— Ох, бідна Лілу. Мені так подобається, як ти благаєш відпустити тебе. Але мені не хочеться цього робити. Я мріяв про це ще зі старшої школи.

Дівчину паралізувало від страху. Арчі повільно провів пальцями по її тілу. Лілу зажмурилась, ніби намагаючись зникнути, перестати відчувати його дотики.

— Можливо, тобі навіть сподобається те, що я з тобою зроблю.

По щоці Лілу покотилася сльоза. Слідом ще одна. Вона швидко озирнулася на зачинені двері, наче за ними міг хтось опинитися, але довкола панувала тиша. Спорткомплекс давно спорожнів. Навіть якщо вона закричить, чи почує її хто-небудь?

Арчі одним рухом розірвав топ Лілу. Вона спробувала закритися від нього, але він схопив її за руки й притиснув їх угорі.

— Ні, не заважай мені. Я хочу бачити тебе всю.

Однією рукою він узявся розстібати ремінь. Лілу заціпеніла. Вона карала себе за те, що не могла змусити себе чинити опір. Врятувати її від цього жаху могло лише диво. 

Раптом пролунав скрип дверей, що відчинялися. Арчі насторожився й прикрив Лілу рот рукою. Він став роззиратися довкола.

— Гей, тут є хто-небудь? — почувся глухий голос.

Лілу злякалася ще більше. Ноги не тримали, а тіло тремтіло від жаху.

«Раптом це хтось із його приятелів? Що вони обоє зі мною зроблять?»

Але хлопець різко відпустив дівчину. Лілу впала, вдарившись колінами об холодну плитку.

— Якщо ти комусь скажеш про це, я тебе прикінчу, — прошипів він і поспішив зникнути через вхід для службових робітників.

Лілу лежала на підлозі й ридала. Було холодно, але вона не могла ворухнутися, щоб бодай прикритися. Чиїсь кроки ехом пройшлися по роздягальні. Крізь завісу сліз Лілу не могла розгледіти, хто це. На мить їй здалося, що Арчі повернувся, щоб закінчити розпочате.

***

Я йшов порожнім коридором, і ехо моїх кроків здавалося надмірно гучним в тиші спорожнілого залу. Мені довелося повернутися — сівши в машину, я не знайшов телефона в сумці. Раптом з нашої роздягальні почувся якийсь дивний шум.