Розділ 4

Спортивний зал стрімко наповнювався оглушливим гулом. Трибуни, під зав'язку забиті студентами з двох ворогуючих університетів, чітко розділилися на два протилежні кольори: фіолетовий та червоний. У повітрі стояв запах свіжої мастики для паркету й передчуття цього «дружнього» матчу.

Вислухавши настанови Андерсона, першими на паркет вийшли ми. Тайлер забіг, підстрибуючи, на ходу даючи «п'ять» глядачам з перших рядів. Я ступав за ним, намагаючись не дивитися довкола й зосередитися лише на грі. Майкл тримався трохи скуто — публіка бачила його вперше. Енді мʼяв край майки, вишукуючи Рейчел на секторі суперників, а Карлос йшов важкою ходою, блимаючи очима.

Фанати викрикували підтримку й скандували моє ім'я. Я все ж вирішив звернути увагу на публіку й відсалютував трибунам. Здавалося, тут зібралася добра половина університету. Я оглянув фан-зону Northcrest і помітив Міранду у формі підтримки «Яструбів». Вона хижо усміхалася, повільно махаючи мені рукою. Я підморгнув їй.

Потім зал буквально здригнувся від свисту й тупоту — вийшли «Яструби». Червоний сектор миттєво зашумів і замахав кольоровими прапорцями. Арчі йшов на чолі, недбало кидаючи погляд на трибуни. Він теж помітив Міранду, яка послала йому повітряний поцілунок. Я усміхнувся.

— Сучий син! Почувається тут господарем, — зло виплюнув Карлос.

Арчі обвів глядачів поглядом і впився очима прямо в мене. Я витримав його погляд, не збираючись поступатися. На секунду зал немов стих. Усі погляди були прикуті до нас. Ще б пак. Два капітани двох ворогуючих команд.

На середину вийшов суддя, сухий, сивий чоловік із непроникним обличчям. Він жестом дав команду стати в стійку для розіграшу м'яча.

— Граємо чисто, без ліктів і матюків, — кинув він, дивлячись прямо на Арчі.

— Ображаєте, реф, я сама ввічливість, — криво усміхнувся Арчі, стаючи навпроти мене.

Я лише хмикнув. Мій погляд був спрямований тільки на м'яч у руках судді. Спиною я відчував напругу своїх гравців. Усі завмерли. Суддя підкинув м'яч високо під самі софіти, і час на секунду зупинився.

Я й Арчі одночасно рвонули вгору.

Він виявився швидшим, лише на сантиметр випередивши мою долоню, і кінчиками пальців спрямував м'яч до своїх хлопців. 

«Яструби» одразу пішли в атаку, але далеко піти не встигли. Я перехопив необережний пас і відправив м'яч Тайлеру. Той рвонув уперед, стягнув на себе захисника й в останній момент скинув м'яч Енді. Він упевнено закинув його в кільце й на табло загорілися перші два очки.

Гра почалася.

Тайлер носився залом наче навіжений, роздаючи паси один за одним. Енді продовжив набирати очки, а мої кидки один за одним лягали точно в ціль. Карлос, немов танк, блокував суперників, запобігаючи їхньому проходу під кільце. Майкл тримався обережніше за інших, більше працюючи на передачах і намагаючись підлаштуватися під наш темп.

Трибуни свистіли від захвату, а гул дудок і гучні кричалки на нашу підтримку підганяли грати ще краще.

— Ось так! Працюємо! — крикнув Андерсон, підбадьорюючи нас.

Рахунок на нашу користь.

У другій половині Арчі почав грати жорсткіше. Коли Карлос спробував поставити йому заслін, той непомітно наступив йому на шнурки й штовхнув у спину.

— Ти що твориш, виродку? — закипів Карлос, кидаючись до Арчі.

— Ти про що? Просто граю жорстко, — промовив Арчі, дивлячись на суддю невинними очима. — Може, тобі в шахи перейти?

— Карлосе, назад! Не ведися! — Я схопив його за плече, утримуючи від бійки. — Нам потрібні очки.

Але удача відвернулася від нас. Слід віддати належне Арчі — йому вдалося змусити нас занервувати. Ми стали схиблювати навіть із вигідних позицій. «Яструби» миттєво цим скористалися, раз у раз перехоплюючи м'ячі й забиваючи їх у наше кільце. Наприкінці першої половини гри рахунок на табло зрівнявся.

Пролунав різкий свисток, сповіщаючи про велику перерву. Важко дихаючи, ми підійшли до своїх лавок і жадібно накинулися на воду.

— Нічого, відіграємося, — промовив Андерсон. — Майкле, активніше включайся в роботу. Карлосе, менше нервів. Брендоне, просто забивай м'ячі.

Я коротко кивнув, кількома ковтками осушив пляшку води й перевів погляд на паркет. Туди під потужний вибуховий біт уже неслися ті, хто ніколи не втрачає віру в команду. Сім черлідерок у яскравих фіолетово-золотих костюмах миттєво привернули до себе увагу з трибун. Вони стали в лінію, і їхні голоси ехом пройшлися по всьому залу:

«Вовки рвуть, вовки б'ють, слабким фору не дають!»

Секунда — і дівчата вишикувалися у високу піраміду. Зал завмер, коли Хлоя, опинившись на самій верхівці, злетіла вгору й крутанула ідеальне сальто, приземлившись під фінальний акорд треку.

Трибуни буквально заревіли від захоплення. Я спіймав себе на тому, що стою й усміхаюся. На коротку мить важкі думки й нервове напруження відступили. Уся моя увагу переключилася на новеньку, Лілу. Для дебютного виступу під таким тиском вона трималася дуже добре. На її обличчі не було і сліду хвилювання, а рухи були впевнені й чіткі. Я кинув швидкий погляд на Тайлера. Той заворожено спостерігав за Лілу, не зводячи з неї очей. Здається, тепер рахунок взагалі перестав його хвилювати. Я продовжив стежити за дівчатами. Вони вірили в нас. Варто було й нам повірити в себе.

***

Друга половина гри.

Арчі й «Яструби» вийшли на паркет, як хижаки, які відчули кров. Перша половина допомогла їм виявити слабку ланку. Як тільки м'яч опинявся у Майкла, гравці Арчі демонстративно розступалися, даючи йому хибну надію, що він зможе пройти самотужки.

В одній з атак Майкл, проігнорувавши вільного Тайлера, вирішив піти на ефектний фінт. Він рвонув у центр, не роззираючись довкола, і з усього розмаху врізався в Карлоса, який уже зайняв позицію під кільцем.

— Куди ти преш, оленю?! — заревів Карлос, відлітаючи до рекламних щитів.

М'яч вискользнув із рук Майкла й покотився прямо до ніг Арчі. Майкл завмер, заплутавшись у власній комбінації, яку він, здається, вигадав на ходу. Для Карлоса це стало останньою краплею. Його імпульсивність переросла в неконтрольовану лють.