Після епілога

Розпатлана жіночка в картатих шортах і майці з Міккі Маусом витріщалася в монітор і зло клацала мишкою. Здавалося, її дратує все: і чудова погода за вікном, і спів пташок, і навіть весела компанія, що зайняла половину досить маленької кімнати.

– Так далі тривати не може, – заявила вона, відсуваючись від комп'ютера. – Конкуренція жахлива. Доведеться вам узяти удар на себе. Готуйтесь – наступна книга буде 18+.

Відповіддю стало злагоджене зітхання.

– Ти не посмієш! – упевнено промовила коротко стрижена дівчина в шальварах і мереживній сорочці, що до цього розглядала старі книги на етажерці. – Ми – твої улюбленці. З нами так не можна.

– Не можна? Ні, люба моя Лін! Я вас породи… у сенсі, я вас вигадала – я вас і… Ну, як інші автори.

– Це підло! – обурився чорнявий хлопець, який теж приділяв літературі (чи її шанувальниці?) чимало уваги.

– Підло їсти вранці картоплю шматочками, вдень – картоплю кубиками, а ввечері – картоплю кружальцями, і називати це все різноманітною їжею. Вирішено: дорослі ігри будуть. Не відмовляйся, Карі, тобі ж гірше.

Невдоволене сопіння трохи зіпсувало авторський настрій, але підтримка підоспіла з несподіваного боку.

– Цікава пропозиція… З цього щось може вийти, – ліниво заувалив сіроокий чоловік у мундирі невідомих військ. – Давно хотів спробувати себе у новій ролі. Коли починаємо?

– Марку! Ну не переді мною ж… тобто не зараз!

– Чудова ідея! – підтакнула йому рудоволоса злюка. Вона припинила позбавляти колючок кактус на підвіконні й стрибнула на диван. – Любий, ми ж завжди хотіли спробувати… Ну, пам'ятаєш? – її пристрасний (і, як не дивно, гучний) шепіт пронісся кімнатою, змусивши інших опустити очі. – Потренуємося перед початком?

– Зел! Благаю тебе, припини! Ми вигадуємо 18+, а не порнографію. За таке мене забанять назавжди!

Стук клавіатури, поскрипування старої мишки, напружена тиша… Лін відірвалася від паперових книжок і дивилася на екран, проігнорувавши незадоволене авторське: «Не сопи мені у вухо». Карі теж раптом зацікавився технікою, хоча з-за спини подруги він навряд чи міг розгледіти хоч піксель. Марк із мрійливим виглядом розвалився у кріслі й заплющив очі. Ну а Зеліна хмурилася, не уявляючи, чим би зайнятися в новій книзі і не потрапити в бан.

– Вступ є, – оголосила авторка. – Тепер щодо парочок… Так, погуглимо… Ага, найпопулярніше – скромниця та брутальний чоловік. Ех, невдача… І де таких узяти?

– А як же я? – здивувалася Лін.

– Це був тест, і ти його провалила. Скромницям треба сидіти тихо, накидатися тільки на свого покровителя, мріяти про велике і світле кохання, страждати від… Ой, не має значення, від чого. І взагалі, ти ж відмовлялася брати участь!

– Таж заради загального добра можна й потерпіти.

– У тебе все – заради загального добра. А поваги та благоговіння немає! Тебе і на тисячу знаків не вистачить – або приб'єш когось, або переробиш текст під себе, або втечеш в інший світ і доведеться писати третю книгу.

– Ну і добре, – Лін повернулася назад до етажерки. – Брутального чоловіка все одно немає.

– Гей, крихітко, я ж і образитися можу! – Марк вирвався із задуму. – Як це – нема? Та в мене в коханках сама принцеса значиться!

Авторка тяжко зітхнула й обернулася до нього.

– Чого на світі не буває… Гаразд, спробуємо. Спершу… Хм… Вдар Зеліну.

– За що?!

– Вона з ранку тебе пиляє через брудне взуття. Годує огидно. На побачення з іншими бігає. І взагалі – напрошується.

– Ну, є таке... Зел, ти як? Не проти? Я маю на увазі, шию мені не звернеш?

Руда красуня розтягла губи в зловісній посмішці:

– Любий, невже я звірюка якась? Шия – це не лікується! Ось руки – інша справа. Або ніс – гоїться швидко, дієздатність не зменшується. Але ти не бійся, я ж ніжно… І взагалі, пам'ятай: «б'є – то кохає». Авторесо, гей, а що гугл пише про шрами? Вони зараз у тренді?

Авторка поскрипувала зубами і мало не видавлювала коліщатко мишки.

– Ні, облишмо жорстокі практики, – нарешті погодилась вона. – Боюся, на той час, як ми закінчимо останній розділ, це вже буде поганим тоном. Пошукаймо щось інше. Юнак і досвідчена жінка – як вам таке?

– Хто буде досвідченою жінкою? – діловито уточнила Лін. – Заради миру у всьому світі…

– Стули писок! – гаркнули на неї інші.

– Звичайно, це про мене, – промуркотіла Зеліна. – Я з радістю готова…

– Ти дві тисячі років просиділа у своєму безлюдному світі! Мовчи! Спокусниця, хай тобі грець, – не витримала авторка. – Може додати нових персонажів? Молоденьких, перспективних...

– Стривай! За мірками метаморфів Карі – жовтороте пташеня! – нагадав Марк. – Ми впораємося!

– Думаєш, метаморфи це читатимуть? Сумніваюсь! А для людей він звичайний двадцятип'ятирічний здоровань. Секундочку! Карі, ти ж недовчився, правда? Як ти дивишся на те, щоб вирушити до школи?

– Втечу, – лаконічно відповів чорнявий.