Глава 10. Теорія ігор та зламані сценарії

В обід  Женя звичним рухом штовхнув двері Оліної кімнати, тримаючи під пахвою ноутбук, а в іншій руці — пачку сухариків із беконом. Після вчорашнього диванного перемир’я він уже передчував, як вона почне розносити в тріски новий кримінальний трилер, але кімната зустріла його пусткою. Ліжко було ідеально застелене. Візка не було.

Хлопець насупився. Він згадав, як Оля за обідом мимохідь буркнула, що знайшла неподалік старий парк із рівними алеями, де зручно їздити — власне, вона сама йому про це й розповіла. Недовго думаючи, Женя накинув куртку і пішов шукать свого «еколога». На душі було дивно спокійно, він навіть прокручував у головні пару кумедних реплік, щоб розігріти її перед кіносеансом.

Але коли він перетнув заіржавілі ворота парку і пройшов углиб кленової алеї, кроки самі собою сповільнилися.

Оля сиділа у своєму візку під старим ліхтарем. Вона не виглядала затиснутою чи наляканою. Навпаки — дівчина голосно, абсолютно щиро сміялася, закинувши голову назад. А поруч із нею, нахилившись майже впритул, стояв якийсь міцний засмаглий хлопець у робочій куртці з емблемою СТО. Він тримав її за руку, щось захоплено розмахуючи іншою, і Оля не відсмикувала долоню. Вона дивилася на нього так, наче цей замурзаний мазутом зайда приніс їй шматок її справжнього, втраченого світу.

У цей момент у грудях Жені здетонував такий дикий коктейль емоцій, якого дев'ятнадцятирічний майбутній юрист ще ніколи в житті не відчував. Його наче з розгону вдарили під дих. Спалахнула дика, глуха образа: «Я тут ночами сиджу з нею, від панічних атак рятую, вази мамині б'ю, а вона з якимось автослюсарем затишно регоче?». І одразу ж, гарячою хвилею, горло здавив найбанальніший, брудний і токсичний відьомський сироп — ревнощі. Давнє підліткове его Жені, яке звикло до легких перемог та уваги дівчат, було розмазане по парковій бруківці.

Він не став підходити. Гордість не дозволила влаштувати банальну сцену. Женя круто розвернувся на п'ятах і майже побіг назад до будинку, важко дихаючи. В голові пульсувала лише одна мстиво-юридична думка: «Ах так, Ткаченко? Пограємо за твоїми правилами. Хочеш ігнору — ти його отримаєш. Подивимося, як ти заспіваєш, коли я відплачу тобі твоєю ж монетою».

По обіді наступного дня партизанська війна вийшла на абсолютно новий, нетиповий рівень. Женя вирішив діяти від зворотного. Замість того, щоб страждати в кутку, він увімкнув режим максимального, агресивного флірту з Ліною — прямо перед носом у Олі.

Коли Ліна знову прийшла в гості до Софи, Женя не втік у свою кімнату з кодексами, як зазвичай. Він спустився у вітальню, закинувши руку на спинку дивана, де сиділа дівчина, і чарівно посміхнувся:
— Ліно, слухай, ти вчора розказувала про ту виставку сучасного арту... Я подумав, може, сходимо в суботу разом? Мені якраз треба розвіятися від кримінального процесу.

Ліна аж поперхнулася чаєм. Її очі спалахнули такою тріумфальною радістю, що вона ледь не підстрибнула. План «через сестру» спрацював навіть швидше, ніж вона мріяла.
— Звісно, Женю! Я тільки «за»! Там такі круті інсталяції будуть! — залепетала вона, кокетливо поправляючи волосся і кидаючи переможний, знищувальний погляд у бік дверей коридору.

А в дверях якраз застиг візок Олі. Вона щойно повернулася додому. Оля гадки не мала, що Женя вчора бачив її в парку з Денисом, тому раптова зміна в його поведінці здалася їй черговим проявом його егоїзму та зарозумілості. Вона на мить зупинилася. Її обличчя не здригнулося — вона вже давно навчилася тримати емоційний удар. Але замість того, щоб заплакати, сховатися чи показати Ліні свою образу, Оля раптом відчула дивний, холодний спокій. Травми окупації навчили її головному: реагувати на загрозу нестереотипно. Хлопець вирішив демонстративно крутити амури з її суперницею? Чудово. Екологи теж уміють прораховувати ланцюжки взаємодії.

Вона впевнено заїхала у вітальню, повністю ігноруючи награний вираз обличчя Жені, який у цей момент підкреслено голосно сміявся з якоїсь дурості Ліни.

— О, Ліно, привіт, — абсолютно рівним, доброзичливим голосом промовила Оля, під’їжджаючи до столу. — Добре, що ти зайшла. Соф, ти не проти, якщо я заберу твою подругу на п'ять хвилин? Нам треба дещо обговорити по старому шкільному проекту, в університеті просили підняти архіви.
— Е-е... та без проблем, — розгублено кліпнула Софа, не розуміючи, що відбувається.

Женя застиг із піднятою чашкою. Його ідеальний сценарій помсти дав тріщину в перші ж секунди. Оля не просто не образилася — вона взагалі повелася так, наче його демонстративний флірт був дзижчанням настирливої мухи.

Оля розвернула візок і спокійно покотила його в свою кімнату. Ліна, заінтригована і трохи напружена, підвелася і пішла слідом, лишивши Женю на дивані з дурнуватим виразом обличчя.

Щойно двері кімнати зачинилися, Оля розвернулася до колишньої однокласниці. В її очах не було ворожнечі — там був чистий, холодний прагматизм.
— Ліно, давай без прелюдій і шкільних образ, — тихо, але залізно сказала Оля. — Ти хочеш Женю. Це очевидно. Бігаєш сюди, будуєш із себе ідеальну дівчинку для його мами. А Женя зараз використовує тебе, щоб зачепити мене — мабуть, його заділо, що після нашої останньої розмови я знову перестала звертати на нього увагу. Ти для нього зараз — просто засіб самоствердження. Але мені набридли ці шпигунські ігри в цьому домі. Мені потрібен спокій, щоб вчитися і займатися реабілітацією. Тому пропоную угоду.

Ліна здивовано вилупилася на дівчину у візку, повністю збита з пантелику такою прямотою. Такого від «тихої каліки» вона точно не очікувала.
— Яку ще угоду?
— Ти йдеш із ним на це побачення, — спокійно продовжила Оля, впершись підборіддям у зчеплені пальці. — Поводишся ідеально. Але робиш так, щоб він зрозумів: ти — не безкоштовний додаток до його его. Навпаки, покажи йому, що у тебе є свої залицяльники, і його юридичний статус на тебе не діє. Збиваючи з нього пиху, ти змусиш його думати про тебе по-справжньому, а не як про засіб налити мені солі на рану. Мені — спокій, тобі — реальний шанс завоювати Женю без моєї тіні. Ну що, по рукам, супернице?