Глава 6. Вже не вороги , але ще не друзі

Листопадовий вітер безжально шматував залишки пожовклого листя в саду Віталія Михайловича, з силою б’ючи гілками у шибки кімнати на першому поверсі. Але всередині будинку, де ще кілька місяців тому повітря душило зацькованим мовчанням, щось невблаганно змінювалося. Повільно, крихітними кроками, наче по тонкій, крихкій кризі.

Після тієї нічної розмови Оля і Женя більше не перекидалися сухими, вимушеними фразами. Вони все ще не були друзями — надто глибокою залишалася прірва між хлопцем, який виріс у комфорті, та дівчиною, чиє життя перетворилося на попелище. Вони не ділилися секретами, але у них з'явився свій, нікому не зрозумілий шифр. Тема кінематографа стала тим єдиним безпечним містком, де не було болю, спогадів про розстріляних батьків чи інвалідного візка.

— Слухай, Ткаченко, сценарист другого сезону — просто псих, — кинув Женя, проходячи повз Олю, яка сиділа у вітальні з ноутбуком. Він навіть не зупинився, але його голос звучав абсолютно буденно, без колишнього нахабства. — Мотив убивці притягнутий за вуха! Ну не буває так у житті, це ж маячня!

Оля відірвала погляд від екрана. Її пальці, які тепер куди впевненіше лежали на клавіатурі завдяки щоденним заняттям на стайні з Голіафом, завмерли.

— Ти просто взагалі не шариш у психології межових станів, — різко відрізала вона, і в її голосі вперше проглянули ті самі лідерські нотки, які колись робили її першою в школі. — Коли людина втрачає абсолютно все, її логіка ламається. Вона перестає бути юридичною, розумієш? Вона стає дикою, чисто емоційною! Вас, юристів, такому в принципі не вчать у ваших забитих кодексах!

Женя зупинився біля дверей, на мить замислився від такої відсічі, а потім зухвало посміхнувся кутиками губ.
— Окей, припустимо. Але суд начхати хотів на емоції, він оперує сухими фактами. Так що звикай, екологу, реальний світ трохи жорсткіший.

Ці раптові, колючі пікіровки стали їхньою новою звичкою. Вони запекло сперечалися про логічні дірки в сюжетах, гру акторів та фінали. Вони вже не були ворогами. Це був дивний, мовчазний пакт про ненапад. Женя нарешті побачив в Олі сильного, кусючого інтелектуального суперника, а Оля... Оля вперше бачила в хлопцеві просто людину, а не загрозу.

Проте в коридорах університету назрівала зовсім інша буря. І ім'я цієї бурі було Ліна.

Ліна не могла спати. Давній інстинкт суперництва випалював її зсередини. Те, що Женя — один із найпопулярніших хлопців на юрфаці — публічно заступився за Олю Ткаченко і бовкнув, що вони "живуть разом", просто підривало її мозок.

"Вона ж каліка! — щоночі крутилося в голові Ліни, коли вона злісно розглядала свій бездоганний манікюр. — Вона ж сидить у залізному кріслі, ледь розмовляє! Чому він поруч із нею?! З жалості? Ні, Женя Ткаченко не схожий на святого. Там щось інше, і я це з'ясую".

Ревнощі — сліпі, гарячі й підступні — штовхали її на рожон. Ліна ніколи не програвала, тим паче Олі. Якщо Ткаченко змогла чимось зачепити такого хлопця, то вона, Ліна, завоює його за секунду. Але спочатку треба було познайомитися особисто.

План був банальним, але, на думку Ліни, безвідмовним.

У середу, під час великої перерви, коли в холі головного корпусу панував суцільний хаос, Ліна нарешті вистежила Женю. Він ішов з одногрупниками, тримаючи в руках стопку роздрукованих лекцій з кримінального процесу. В іншій руці був телефон, куди він щось швидко занотовував на ходу.

Ліна глибоко вдихнула, поправила сумку і рушила напереріз. У її руці був паперовий стаканчик із кавою — вона спеціально почекала десять хвилин, щоб напій став просто теплим. Опіки Жені в її плани не входили, потрібен був лише красивий привід.

Крок, ще один. Коли між ними залишався якийсь метр, Ліна навмисно наступила на край власного пальта, театрально скрикнула і вдала, що летить шкереберть на рівному місці.

— Ой! Мамочки! — верескнула вона, випускаючи стаканчик.

Тепла коричнева рідина красивою дугою полетіла прямо на світло-сіру худі Жені, миттєво розпливаючись брудною плямою на всі груди. Лекції хлопця вирвалися з рук і віялом розсипалися по підлозі, прямо під ноги натовпу.

Ліна застигла, притиснувши долоні до губ. На її обличчі з'явився ідеальний малюнок переляку та каяття. Вона кліпала віями, заглядаючи йому в очі з тією самою безпорадністю, перед якою не міг встояти жоден хлопець.

— Боже мій! Вибач, будь ласка! — запричитала вона, гарячково витягуючи з сумочки вологі серветки. — Я така дурна, просто перечепилася... Мені так соромно, жах! Давай я допоможу витерти... Кофта, мабуть, зіпсована, я обов'язково оплачу хімчистку! Чуєш?

Вона зробила крок ближче, збираючись тицьнути серветкою в його груди, але Женя з розмаху, жорстко перехопив її зап'ястя в повітрі. Його обличчя перекосило від люті.

— Не смій мене чіпати! — виплюнув він. Голос хлопця був схожий на удар батога, а в очах спалахнуло таке скажене роздратування, що Ліна аж відсахнулася.

Женя грубо відкинув її руку, навіть не подивившись на її фірмовий макіяж. Це дешеве, затерте до дірок кліше з розлитою кавою викликало у нього лише огиду. Він зранку не виспався, попереду був найважчий залік, а тепер доведеться сидіти на парі в мокрому, липкому одязі, який смердів дешевим карамельним сиропом.

— Чуєш, королева шпильок, — процідив Женя, зневажливо оглядаючи її з ніг до голови. — Якщо ти ходити не вмієш на своїх ходулях — зніми їх і йди босоніж! Мені твої подачки і хімчистки нафіг не здалися! Наступного разу очі роззуй і дивись під ноги, а не мені в рот! Поняла?!

Він різко нахилився, за секунду зібрав з підлоги брудні, промоклі аркуші лекцій, зім'яв їх в один великий ком і з силою швирнув у найближчий смітник. Після чого розвернувся і швидким, розмашистим кроком попрямував до вбиральні. Його друзі лише насмішкувато пирхнули і пішли слідом.

Ліна залишилася стояти посеред холу. Щоки палали від дикого приниження. Навколо шепотілися студенти, хтось відверто і голосно іржав їй у спину. Її ідеальний план з тріском провалився, перетворивши її на посміховисько сезону. Але найгірше було те, що за цією сценою з іншого кінця коридору спостерігали дві пари очей.