Замість вступу

На сцені двоє відважних. Відважні, бо це не актори, а звичайні прохожі, можливо митці, котрих попросили зіграти сценку. 

Раптово відчиняються занавісні штори. Вони були дуже поряд. Розбігаються до своїх мікрофонів, що стоять на відстані двох метрів.  

Він - То ви так розпочинаєте розмову про мистецтво? 

Вона, сором"язливо – Авжеж. І я зараз буду вас кохати! 

Він - Що прямо тут на сцені? 

Вона - А що ви мене боїтеся? 

Він – Ні, ну, як сказати, ви  ж знаєте… Я бояся поголосу людей! Ви ж знаєте, які ці люди - не так очевидці - як ті, котрі потім… самі не були, не бачили, а розповідають таке… 

Вона, трохи похитується вперед-назад та потріпує руками також так спідницю - То що ви проти мистецтва? 

Він - А що мистецтво, то обов'язково відразу кохання? Та ще й на сцені? 

Вона – Ох, не будьте таким нудним! Та старомодним. Якщо не кохання, то можемо підібрати якесь інше ритмічне, рифмічне слово, наприклад, ковзання. Ви що взагалі того? Взагалі не від світу цього, мистецтва? Потрібно ж чимось захопити глядача! Глядача потрібно вражати! 

Він – Ну, так, колись вражали рицарі на турнірах – вражали, коли мечі витягували з піхов. 

Вона – О, так! Тоді були і рицарі, і мечі, і піхви. Але ви не подумайте нічого поганого. Просто рицарі свою зброю мають тримати у піхвах. 

Він - Чому у піхвах? 

Вона - А де? Ви що крім того, що далекий від мистецтва, ви ще й вульгарний!? Ви що не розумієте, що рицарі мають тримати зброю або в руках, або в піхвах. Чи ви, якби були рицарем, ви б свою зброю ложили на стіл? 

Він - Я не рицар! 

Вона - Отож, ви не рицар. І навіть не лицар. 

Він - Та тепер інший час - нема ні мечів, ні рицарів… 

Вона - То що ви хочете сказати, що тепер залишилися одні… (Здивовано прикриває рукою рота та оглядається на нього) 

Він – Я нічого не хочу сказати! І мене зараз знудить. 

Вона - І це все? Якщо ви тут зригнете, то тим, що ви сьогодні поїли - ви не вразите сучасного вишуканого глядача. 

Він – Ні, і щераз ні. Просто я вас і вашої гендерної рівності боюся! Я через те не можу спокійно спати. Це ж… все розпочинається із того, що ви нас, самців, звинувачуєте у домаганнях, тягаєте по судах, а закінчиться все це матріархатом! 

Вона – Ах! Який ви негідник! Замість того, щоб заради високого мистецтва ми тут зараз зайнялися ковзанням, ви мене щойно прилюдно обізвали… як ви сказали сам… сам… 

Він - Кажу й собі сама… ти все це вигадуєш… 

Вона – А ну іди до мене боягузе! 

Він тікає, вона за ним біжить. 

Завіса.