Урд: Жовтий

Як і на полотні привела її стежина до лісу. Її Лісу. Вона відчувала, що змайструвала ті гілки, ті рослини, той струмок, те дерево. Все було рідним, хоча трохи похмурим.  Приємно було ось так просто йти кудись. Листя ласкаво шелестіло під її ногами, десь співала зозуля. Несподівано її рух обірвався точніше вона усвідомила, що  усе довкола – то реальність. Вона не знає де опинилася, не знає куди йти, не знає що робити далі. Це був вже не її ліс. Налякана вона спробувала знайти дорогу назад, але не змогла. Якщо б не сильний страх вона б уже бігла. Обережно Голка стала продиратися крізь листя. Нарешті вона вийшла до галявини, що вкрай здивувала її.

Ця місцина була заповнена якимось шматтям з рослин. Голка зробила декілька кроків. Скрикнула.  Відлуння гострого болю у нозі. Леза колючок розірвали стопи. Бісеринки її крові засяяли під сонцем. Поранена одна в лісі…Її охопив відчай.

Ця місцина була заповнена якимось шматтям з рослин. Голка зробила декілька кроків. Скрикнула. Відлуння гострого болю у нозі. Леза колючок розірвали стопи. Бісеринки її крові засяяли під сонцем. Поранена одна в лісі…Її охопив відчай. Ноги боліли сідати, але сідати посеред лісу не хотілося. Зорієнтуватися не виходило – все було не знайоме. Якби світ був як та мережа картин – запитав автора чи мешканців іншої картини як дійти до своєї – й немає ніяких проблем. За спиною почувся звук. Зашепотіло листя. Кущі розвинулися й на галявину вийшло щось чорне й маленьке. Почулося шипіння.
-Що ти та т та ке?! Яя..яя.. тт…тттебббе не бббоюся! Сказала Голка.
-Мяв! Вимовив згусток темряви.
-Га?!
Полегшало, - то було тільки кошеня.