Урд: Синій

Хто пряде бажання – вишиє думки,

Хто пряде думки – вишиє вчинки,

Хто пряде вчинки – вишиє звички,

Хто пряде звички – вишиє долю. 

  Вітер гуде – пісню пряде. Вітер грав понад хмарами, розігнав як отари. Вітер грав понад деревами – спалахнули дерева зеленими вогнями.  Вітер грав понад ріками, хвилі йшли візерунками. Грав вітер понад травами, гнулися трави співали октави. Грав вітер на обличчі – сльози вийшли на узбіччі.  Жовті квіти, сині квіти де вас…  

  Я шию, шию. По ріці широкій, по пісні високій, по обіч долини в обруч людини. Я шию, шию по самую шию. Чотири вітри замкнула в повітрі, чотири дороги навхрест у ноги.  Я сплела вітри у нитки, заплила вітри у коси.  Я в зелене полумя листя гартувала голку. Моі руки – то вітри, моі коси – то співи,  голка ніколи бринить краплиною крові у співі. 

- Годі співати   йди до хати, час прибирати, до столу збирати. Спів, як стрілою пробило.

-Уже біжу матінко.  Дивне ім’я їй дала стара мати. Мабуть в тому імені самеє їх життя, сама  доля.                                                                                                                                                                                                                  Назвала мати її Голкою.

  Голка булла жвавою, веселою та безтурботною дівчиною. Довге руде волосся, у куточках очей невеличкі півкола як у єгипетських принцес. . Очі були дуже дивні, чи то зелені, чи то золоті… Будь якого нового знайомого такий погляд має вабити та лякати водночас. Але через веселу вдачу -  Її не можна було не любити. Вона була тиндітною, стрімкою, повною енергиії та сили. Та було в її рухах, щось наподив музичне, кожний її крок нагадував танець. Вона ходила як по нотах. Бігла вона немовби танцювала. Тіло її й настрій були як струмок. Дзвінким був її голос,  музичним рух. Мати завжди спокійна. Завжди за пряжею чи вишиванням. Стара як земля чи небо. Тиха

 Їй завжди хотілося бути незалежною, самостійною. Пролетіти вітром понад степами, понад лісами, понад хмарами…але мати не давала навід заходити до центру лісу.

 Вона почала міркувати про свободу, їх хотілося побігти за вітром, він наче кликав її…

 Нитки були теплі, ласкаві, дружні. Може це й дивно, може вона ще молода, ось мати відносилася до ниток як до чогось порожнього. Навіть не як до предмету. До улюбленого гребінця чи то до відерця вона ставилася з більшою прихильністю. Кожного разу коли випадково розривала нитку ледве-ледве, наче марився людський крик. Спочатку це було моторошно, але з роками звикла до того, вважаючи просто особливістю тих ниток. Ниток легших за повітря. Ниток безбарвних, що грали усіма кольорами. Ниток павутиння вічності. Ниток ласкавіших за смерть.

 Вміння відразу випрядати візерунки передавалося в її родині сторіччями. Не знала вона як так виводила.  Але пряжа її відразу вкладалася в певне зображення.

 Ще один байдужий, неквапливий день, вона пряла наспівуючи довгу-довгу пісню і кожен її рух впряда нову літеру:

Золото дракону, служниці срібло

Сонця пряжа жовта, літо забуло

Пальці-птахи - спрядіть літо

А з луни зима - скотилася сама

Пальці-птахи - спрядіть зиму.

Гей пальці птахи

Гей тіні ледахи

В світло тіні запряду

Пальцем небо розкраду

Палець долю прикує

Палець долю принесе.

Крутися, вертися колесо

Біжі під рукою нитка

Річкою двогою,

Річкою рівною

Станеш ти свитка

Барвами, станеш парубком

Сірим, соколом, криком

Жовтим оком, синьою водою

Дзьобом гострим, голкою Віковічною,

Річкою скоротечною…

 Прядіння візерунків стало для неї чимось звичайним. Таким саме не важливим і буденним як саме дихання.  Сьогодні вона пряла дорогу. Довгу дорогу. Замріявшись замість  зачарованого степу, найдивовижнішого, що їй коли-небудь доводилося бачити вона вишила темний ліс. Стежка, небо, птахи і трава – усе було чітко моторошно та чарівно. Після цього малюнку Голка втомилася. Щось турбувало її. Якась потома, якесь невимовне почуття тягнуло її полозом по долу. Вийшовши з хати – пішла навмання. Ось які дива! Щойно скінчила прясти дорогу в той самий день Голка побачила стежку. Стежка мов дзеркальне відображення тієї яку вона спряла. Голка знала кожній камінчик, кожну хвилю своєї стежки – річки. Весело, як плавала вона у річці – побігла Голка своєю стежкою…