1

- Яка ж ти все-таки, сволота, Ігнатов, - я з презирством дивилася на чоловіка, що стояв навпроти мене. - Навіщо ти знову з'явився у моєму житті? Ти знову хочеш зробити мені боляче? Змусити страждати? Вирішив розтоптати мене як багато років тому?

- Мишеня, ти занадто драматизуєш події, - на його губах грала нахабна посмішка. - Я просто хочу допомогти розв'язати твої проблеми з бізнесом. На мою думку, це дуже шляхетний вчинок з мого боку. І я, якщо чесно, розраховував як мінімум на слова подяки з твого боку.

- Шляхетний вчинок? - Я зайшлась в істеричному сміху. - Ти реально думаєш, що я наївна дурепа? Та ти сам і створив мені всі ці проблеми. Звісно, з твоїми зв'язками хіба могло бути інакше. Наш ресторан багато років вважався одним із найкращих у місті. І ні в кого, чуєш, ні в кого не було жодних претензій до нас. Але тільки-но ти з'явився, на нас посипалися неприємності. За ці кілька місяців у мене перевірок було більше ніж за кілька років. І при тому, що у нас не знаходили жодних порушень, ресторан все одно закривали на кілька днів.

Ми більше стояли зачиненими, ніж працювали. І ти зрештою домігся свого. Тепер ти, упир, задоволений? Хотів почути від мене слова подяки? Щоб ти подавився моїм рестораном, скотина! - Я вже не могла стримувати своїх емоцій і перейшла на крик.

- Легше зі словами, крихітко, - з лиця Ігоря зникла посмішка, він починав злитися. - Ти сама винна у тому, що відбувається. Я хотів тобі все пояснити під час нашої першої зустрічі. На колінах перед тобою стояв, пробачення просив. Але ти навіть не схотіла мене слухати. Гординю свою включила. - Чоловік стиснув кулаки й почав наступати на мене. Здавалося, що з його очей скоро полетять іскри. - І я, зауваж, зрозумів тебе, дав час все обміркувати. І на весіллі твоєї племінниці та мого найкращого друга, хіба я хоч якось образив тебе? Я ж намагався оточити тебе увагою та турботою. Хіба я багато хотів, коли попросив тебе залишитися після свята і просто поговорити зі мною? Хотів, щоб ти дала мені можливість все виправити та довести, що в нас з тобою ще не все втрачено. Але ні, ти знову вчинила по-своєму. Просто поїхала додому, не залишивши мені жодного шансу. А тепер ти звинувачуєш мене у жорстокості? Я й так вчинив надто лояльно, залишивши тобі половину бізнесу.

- Значить, я тобі ще маю бути вдячна за це? - Єхидно посміхнулась я і спробувала відійти якнайдалі від хлопця. - Та ти вчинив просто як справжній джентльмен! Я зараз розплачуся від твоєї шляхетності. А з приводу твого бажання поговорити й щось там виправити... Чи не пізно ти схаменувся, Ігорьок? Ти пробачення у мене на колінах просив? А де ти був багато років тому, коли я з розуму сходила? Адже ти не відповів на жоден мій дзвінок. Я думала, що щось трапилося з тобою, місця собі не знаходила. І після того, як я побачила той журнал... - Спогади нахлинули на мене з такою силою, що я, боячись впасти, вчепилася пальцями в стілець, що стояв поруч. - Ти думаєш, я не хотіла з тобою поговорити? Адже я до останнього не вірила, що ти міг зі мною так вчинити. Сподівалася, приїдеш і все мені поясниш. Але тобі було начхати на мене. Ти теж не дав мені жодного шансу на щось сподіватись.

Я зі злістю зиркнула на Ігоря і побачила, як він змінився в обличчі. Здавалося, мої слова змусили його замислитись.

- Добре, Марино, я згоден, що вчинив тоді як остання скотина. Але тепер я хочу довести тобі, що змінився. Я всі ці роки постійно думав про тебе. Боявся, що назавжди втратив. А тепер, коли ти тут, поряд зі мною... Послухай, Мишеня, одне твоє слово, і я готовий зробити для тебе все, що захочеш.

Я не встигла схаменутись, як він опинився поруч зі мною і схопивши мене за талію, міцно притиснув мене до себе.

- Ти... ти що твориш? - Злякано вигукнула я. - Відпусти мене зараз. Я буду кричати.

- Ну, якщо ти хочеш остаточно розігнати відвідувачів ресторану та повеселити персонал, то кричи, - посміхнувся чоловік. - Але я думаю, що ти все ж таки розумна дівчина і не влаштовуватимеш тут цирк.

- Цирк тут влаштовуєш ти, - злісно прошипіла я. - Забери від мене свої руки! Не примушуй ще більше ненавидіти тебе.

- Кого ти зараз обманюєш, крихітко? Навіщо намагаєшся протистояти своїм почуттям? - Прошепотів він мені на вушко. - Я ще при першій зустрічі побачив, як ти відреагувала на мене. У твоїх очах промайнуло безліч емоцій, але ненависті я в них не помітив. Ти так само як і я хочеш повернути наші стосунки, але боїшся собі в цьому зізнатися.

Ігор однією рукою так само притискав мене до себе, а другою провів по моїй щоці, доторкнувся до губ і піднявши мою голову за підборіддя, змусив подивитися на нього. Я не раз бачила цей погляд, тоді давно, коли ми ще були безтурботними та щасливими. Він огортав мене, змушуючи частіше битися моє серце. І зараз я ніби повернулася в дні своєї юності. Я мимоволі перевела погляд на його губи. Мені так захотілося відчути їхнє тепло на своїх губах. Знову відчути ті забуті почуття, які я відчувала з цим чоловіком.

- Ось бачиш, Мишеня, я ж казав, що не варто чинити опір своїм почуттям, а ти вирішила показати свій характер, - почула я тихий голос хлопця і відчула його гаряче дихання на своїх губах. - Ти ж і зараз не можеш чинити опір мені.

Його останні слова немов вивели мене з напівнепритомності. Я вперлася руками в його груди й спробувала відштовхнути себе.

- Та пішов ти знаєш куди! - Обурено вигукнула. - Мені начхати, що ти там собі придумав. Я ніколи більше не буду тією наївною дурепою, яка вірила кожному твоєму слову, дивилася на тебе з захопленням та любов'ю. Ти розтоптав мої почуття. І я ніколи більше не впущу тебе у своє життя. Ти забрав у мене половину бізнесу, але ти ніколи не зможеш отримати моє серце і мою душу.

Я з усієї сили вдарила Ігоря в груди й зуміла вирватися з його рук.

- Ну, гаразд, крихітко, ти сама затіяла цю гру, - злісно посміхнувся він. - Я ж хотів все вирішити по-доброму. А тепер я приймаю твій виклик. Подивимося, чи надовго у тебе вистачить сил чинити мені опір.