Частина 1 | Аштар та Ярчук

Дощ та хмари. 

Звичайний стан для міста кави.

Ця, здавалось би, похмура погода набуває зовсім іншого значення у Львові, якогось містичного чи може загадового. Десь серед стін Українського католицького університету почала розгортатися історія, яку в майбутньому охрестять черговою вигаданою легендою, яку діти вивчатимуть на уроках зарубіжної літератури, як культурний спадок, але зараз не про це. Химерні бліді промені сонця падали з неба та ледь пробивалися через віконне скло двадцять другого кабінету, де сиділа, намагаючись з усіх сил не показувати своєї нудьги, Аштар Лісова першого курсу або ж іншими словами головна героїня.

— — —

Аштар, ім’я оповите загадками через яке дівчинка колись піддавалася насмішкам зі сторони своїх однолітків, що, мабуть, зачепило би звичайну дитину, але не її. Вона вважала, що люди зі звичайними іменами були геть не в силі оцінити його крутість, тож не дуже й ображалася на них. Річ у тім, що її тато мав досить незвичне хобі. Він був просто по вуха закоханий у міфи, криптозоологію та подібні речі, тож це саме він придумав для доньки таке ім’я. Загалом, в чому ж його унікальність? Надто часто воно трапляється серед легенд у різних кутках світу. В індуїзмі Аштар за деякими джерелами виступає одним з проявів богині Лакшмі. Також зустрічається серед вірувань давніх народів акадійців та фінікійців. Крім цього вважається, що прототипом диявола Астарота був демонізований образ цих богинь. А з найновіших згадок відомо, що цим ім’ям названо групу позаземних істот, які за відомостями американця Джорджа ван Теселла, очевидця НЛО, комунікували з ним. Не сказати, що тато Аш сам в це сильно вірив, але його вразив факт того, що одне слово проіснувало кілька тисячоліть в схожих контекстах возвеличення чогось вищого ніж людина.

Криптозоологія* — псевдонаука, що зосереджена на пошуку тварин відомих з фольклору, але існування яких при цьому не доведено (типу Лох-Несське чудовисько, єдинороги і подібне)

Загалом трохи підрісши та почувши історію свого імені вона трохи розчарувалася в його крутості, але дякувала, що принаймні він не назвав її якоюсь феєю Блум з Вінкс, тоді її це б повністю обурило, а необ’єктивна критика людей напевно спрацювала би на ній. Взагалі по правді людям чогось важко приймати те чого їх навчили цуратися, навіть, якщо це просто слова.

Друга пара філософії виявилася вже аж надто нудною, хоча, коли вона ще не вчилася в університеті, то філософія здавалася їй чимось цікавим та захоплюючим, воно надихало її готуватися до іспитів, щоб потрапити на омріяну спеціальність, а насправді виявилася предметом, де вони читають нецікаві та, на її думку застарілі книги з яких би вистачило короткого змісту для розуміння головної думки Ніцшевої «Так говорить Заратустра» чи книг Зигмунда Фройда. Звісно таке розчарування, проходить кожен першокурсник, а далі з кожним роком вони починають поступово вчити те, заради чого вони прийшли. Це було дивно, навіщо це очікування? Кому воно робить краще? І чи дійсно потрібні "предмети загального розвитку" у віці, коли б вже було непогано підпрацьовувати.Відчуття наче життя поступово пролітає повз, а я роблю щось не те, можливо це проблема української ментальності, де у 18 ти вже хочеш бути реалізованою людиною, а не гнити за партою. 

УКУ було її мрією ще з раннього дитинства, кілька разів їй доводилося побувати тут, коли батьки ще працювали на колишній роботі поряд. В її пам’яті закарбувався спогад, коли вони троє з батьками ходили сюди в кав’ярню. Тато брав собі невеличке горнятко кави, а мама велику чашку, її це завжди дивувало, кілька разів вона питалася чого тато бере таку маленьку філіжанку, коли може взяти таку як у мами за ті самі гроші. Звичайно, що їй намагалися пояснити, різницю між лате і еспрессо, але вона не розуміла як кава може відрізнятися від кави. Часто її це чогось засмучувало, але батькам вдавалося розважити Аш порцією імбирного печива з гарячим шоколадом. Величезні вікна, охайна територія звичайно притягували до себе погляд. Але найбільше їй подобалося те, що католицький дуже вирізнявся серед інших університетів своїм виглядом. І зараз вона тут вчиться,  проте досі сумніваюсь щодо свого вибору. Не те, що психологія це зовсім не її, але очікування розбіглися з реальністю. 

Щоправда, додому повертатися теж не дуже хочеться, її дім пахне самотністю аж від того самого дня, коли тата не стало. Мати працює у нічну зміну, тож коли Аштар вдома, то вона відсутня, бачаться вони лише пізно-пізно ввечері, а бабуся живе не з ними, єдиний хто чекає її вдома це вірний супутник, собака Ярчук. Вже за сімейною традицією його кличка теж зв’язана з загадками. Ярчуком вважають цуценя від третього покоління сук, яке за повірʼями може знищити будь-яку нечисту силу.

Схоже лекція вже закінчилася, оскільки студенти почали швидко збиратися та підійматися. Навчальний день для неї вже скінчився. О такій порі аби менше часу проводити вдома вона переважно йшла з Ярчуком гуляти. Ці двоє надто добре доповнювали одне одного. В групі Аштар не мала друзів, вона вважала їх радше знайомими, але вони, мабуть, цього навіть не знали. Час від часу Аш проводила з ними час після пар, вищі навчальні заклади, як такі слугують переважно для формування соціуму, аніж для навчання, принаймні так вона вважала. І ці люди були дуже приємними і подобалися їй, але вона не була готова знову втрачати тих, до кого прив’язалася. Незважаючи на свою відлюдкуватість, доля не давала їй залишатися без уваги та обдарувала її гарною зовнішністю. Коричневе, а за відсутності сонячного світла майже чорне від природи волосся, темно-карі очі, світла шкіра безумовно виділяли її серед інших. Кілька разів їй навіть доводилося підпрацьовувати моделлю. Ярчук наче ж був її собачою версією. Густа шерсть того ж кольору, що й в хазяйки, вовчі ікла та зіниці, які наче засмоктують душі в себе. Дві фігури гармоніювали одне з одною як їнь і ян, схожі, але такі різні. Одна надзвичайно приваблива, інша така, що уособлює саму смерть.